Олег Бакулін - Все буде добре

Бистриця зустріла Сашка заболоченою дорогою й зацікавленими поглядами. Хлопець упевнено крокував зеленою вулицею, роздивляючись місцеві хатини. Усі – наче з одного тіста ліплені й такі різні водночас. Оточені парканами з гілок чи старих дошок – більше для краси, ніж для захисту, – білолиці, під чорнявими стріхами, з дерева чи з білої цегли. У кого – повні рожі в тіні розлогих груш, яблунь, вишень та черешень, у кого – зелень по коліно. Коло деяких хатин стояли дерев’яні гойдалки. У дворах на ланцюгах дрімали кудлаті пси, відганяючи хвостами великих чорних мух. І з кожного подвір’я пара-дві очей проводжали хлопця. Молодші здивовано вивчали Сашка, а старші відкладали справи й дивились услід, про щось неголосно перемовляючись. На перших двох вулицях, які минув хлопець, це викликало посмішку, однак потім від надмірної уваги почала свербіти спина.

Чого вони витріщаються? У нього що, сіно на голові? Сашко ковзнув долонею по волоссю. Та ні, наче чисто. А, здавалось, могло потрапити, коли біля курей порався. Де вже той дурний ставок?

– Ой! – пролунало поруч, і Сашко різко зупинився. Перед ним на відстані двох долонь стояло дівча в блакитній сукенці.

– Я тебе не помітила. Вибач, – тихо промовила, відступивши на два кроки.

– Та ти той… Нормально все, – Сашко роззирнувся. Вони ледь не зіткнулись чолом до чола. – Я до баби Гані на літо приїхав, от ставок шукаю. А у вас тут навіть вказівників немає.

– Вказів… що? – дівчинка здивувалася.

– Ну, писало б «Ставок» і вказувало б, де він, – хлопець скуйовдив волосся, згадавши, як мама вчила бути ввічливим із незнайомцями. – Я Сашко. А тебе як звати?

Дівчина усміхнулась.

– Катруся. Так ти загубився?

– У нас я б точно не загубився!

– А у нас – це де? – поцікавилась дівчина й сама собі відповіла: – А-а-а, – і, наче цього було мало, повторила ще раз: – А-а-а…

– Це ще що значить? – Сашко спохмурнів. – І чому всі на мене так дивляться?

– Просто ти – інший. Одразу видно.

– Який ще інший? – здивувався Сашко.

– Ти городський.

– Ніякий я не городський, а нормальний! – наїжачився хлопець. – А будеш обзиватися, то розвернусь і піду!

– Ні, чекай, – пирснула в кулачок Катруся. Який же ж цей хлопець чудний. – Городський – це значить нетутешній.

Сашко уважно подивився на співрозмовницю: звичайна дівчина, можливо, навіть молодша за нього. Русяве волосся зібране хвостиком у дві чорні резинки: одна біля голови, інша – ближче до кінчиків. Сукенка надималася від вітру, руки міцно стискали старий шкільний портфель. Густа гривка ховала зацікавлений погляд. І світло-зелені очі.

– Вгадала. Зі Львова я.

– Ого. Далеченько. А я тут живу, – Катруся спідлоба роздивлялася хлопця.

Чорнявий, блідий, синьоокий. Файний. Він міг би їй сподобатись, якби не… Дівчина опустила голову й шарпнула себе за хвостик.

– А це… Гм… Це що? – хлопець показав пальцем на будівлю поруч.

На старому фасаді висіла новесенька вивіска «Народний дім комсомолу села Бистриця».

– Клуб. Вечорами тут усі збираються і танцюють.

– Класно! – вигукнув Сашко й обернувся до дівчини. – І ти теж?

Катруся відвела погляд.

– Я? Ти що! Мені тільки одинадцять. Та і не вмію… Та й там лише дорослі танцюють, – і додала тихцем: – І ті, у кого є пара.

– А я от танцюю! Ну як танцюю – ще вчусь… Але вже скоро рік, так що щось та й умію.

– Ого! А що?

– Бальні танці.

– Бальні танці, – мрійливо повторила Катруся.

Одразу уявилась велика зала, наповнена людьми, лунає музика, і вона серед усіх, така чепурна, кружляє, і кружляє, і кружляє… В обіймах… Не можна! Не можна! Дівчина знову шарпнула себе за хвостик та опустила погляд.

– Ну, а ще що у вас є? – поцікавився Сашко, згадуючи про свою нову роль дослідника.

Катруся вкотре перехопила погляд синіх очей, знітилась і несподівано для себе випалила:

– Хочеш, покажу?

Сашко глянув на Катрусю й усміхнувся.

– Хочу.

Вони легко знайшли спільну мову. Катруся виявилась тихою та скромною дівчиною, і на її фоні веселий і впевнений у собі Сашко здавався лицарем, що прийшов рятувати принцесу від дракона. Правда, з драконів були лише корови, та й принцеса тільки-но перейшла в сьомий клас…

От тільки Катруся чомусь не наважилася розповісти про те, що бачила Сашка ще вчора, під час приїзду, і він здався їй не таким веселим і добрим, як при цій зустрічі. Щоб викинути з голови дурні думки, нова подруга завзято показувала хлопцеві Бистрицю у всій красі.