Валерий Марценюк - Стихи и рассказы радиолюбителей Украины

Що докажеш тут Миколі?
Доганяй за гаєм!..
Вже на пасіці у полі
Вулик вибирає.

От вхопив, який поближче,
Придавив до пупа
І до плота, там де нижче,
З вуликом потупав.

Та зненацька наш Микола
Вигнув дивно шию:
Де ж взялись такі тут бджоли —
Не гудуть, а виють?..

Вулик тут же, біля плоту,
Загарчав, загавкав
Й цап! Зубами – от сволота:
Зна, де більша вавка.

Кум від болю й переляку
Вулик вбік десь кида —
Хоч би дійсно був собака.
Тьфу! Це ж просто гнида!

Стис ширінку міцно в поли,
Мчить додому хутко —
Сплутав чорт він оті бджоли
І собачу будку!..

Сам не бачив я, не знаю. —
Плещуть молодички,
Що в Миколи, десь там скраю,
Шрам є невеличкий.

Тясмин десь давно за лісом
Ззаду вже й Синюха…
Скаче військо, скаче риссю,
Вслід за сонцем к Бугу.

З козаками, глянь, татари —
Кіньми топчуть простір…
Це весільні мчать бояри
До Лупула в гості.

Обіцяв за Тимофія
Видать заміж Домну,
Ну, а сам, як та повія,
Крутить безсоромно.

Калиновському Мартину
Це якраз на руку:
От Богдановому сину
Добру дам науку!

Не спиняй бояр, Мартине,
Все ж таки – Хмельницький!
Не спиняй – бо хто їх спинить
Дасть тим жаба цицьки!..

Перший день уроком бою
Став хвальку-поляку:
Козаченьки із ордою
Ляхам втерли маку.

А вночі терза жовнірів
Незвичайний клопіт
Шляхті гріють хлопи шкіру —
У вогні всі копи.

Розгулявсь жених із ранку
Із Карач-мурзою —
Не одна ревла шляхтянка,
Ставши враз вдовою.

Хто тіка за річку бистру —
Хлоп тут недалечко:
Ось за ваші, ляхи, здирства!..
Ось за Берестечко!..

Залишився й Калиновський
Під Батіг-горою…
Двадцять тисяч – військо польське
Вкрилося травою

Все готове вже у Яссах,
Жениха жде Домна:
Хай бояри лиш, будь ласка
Будуть … за кордоном…

В місті славнім Сміхограді
Всім живеться, як в раю.
Чистоті, порядку раді,
Славлять долю всі свою.

Та в житті бува нерідко:
Не цінуєш те що є.
Тож не знаєш, як і звідки
Раптом горе пристає…

На одній із людних вулиць
Папірця хтось із курців
Не докинув раз до урни,
Просто, він не долетів.

А хлопчак обгортку «жвачки»
В урну кинув – переліт!
Не нагнувсь над сміттям рачки,
Вже й школяр, вже ж десять літ…

Через тиждень зникла урна —
Вся сховалась під сміттям.
Наче й люди всі культурні:
Чи дорослий, чи дитя.

З кожним днем все більша купа —
Мов на дріжджах все росте.
Сміхоградці, ви ж не глупі!
Чом тривоги не б’єте?!

Схаменулись дуже пізно,
Бо над містом вже гора,
Це не сміття – сила грізна,
З нею битись вже пора.

Стало темно враз, як в ямі,
Вітер гору ту зірвав
Й місто все страшним цунамі —
Шаром сміття поховав.

З того часу місто зникло,
Славне місто Сміхоград.
А це місце люди звикли
Звати просто: «Сміттєград».

У одній країні, там де річка й гори,
Всі зійшлися звірі на великі збори.

Котрий день і нічку не здолать проблеми:
«Як ми через річку міст новий зведемо?!»

«Ось за нашим планом» – Заєць Косий каже:
«Міст легкий із планок через річку ляже!..»

«Ні, хоча це й просто,» – слон почухав вухо:
«Та для цього мосту треба нам колоди.»

Тут осел щосили: «Щоб іти нам далі
Ми ще не рішили головні деталі!..

Що нам за основу взяти краще з толком:
Впоперек будова, чи уздовж потоку?!»

Дехто, може, й знає дивну цю общину —
Мосту там немає, кажуть, і понині.

Це не наша вина, це – біда,
Що мужчина тепер м’якотілий.
Що на шию дружині сіда,
Не знаходячи справжнього діла.

А жінки наші йдуть у світи,
Доглядати дітей чужих, неміч.
А буває в борделі піти,
Заставляють прокляті «зелені».

Зробить все Берегиня сім’ї
Для дітей та й для тебе, мужчино…
Піднімись! Нехай подвиг її
Буде справжнім для тебе трампліном.