Ирэн Роздобудько - Оленіада

Василенко замукав, на його обличчі смикнулися брови. Він був живий.

Зоя влила кілька життєдайних крапель йому до рота, – і Семен заплямкав губами, як немовля.

– Шляк би тебе трафив! – вилаялась усе ще перелякана Зоя Павлівна. – Що за мужик такий пішов нервовий!

Василенко замукав гучніше. Певно, виходячи з непритомного стану, він уявляв рідного Пантелеймона.

– Цоб-цабе, любчику… – лагідно промовила Зоя. – Пора прокидатися!

Поплямкавши губами і помукавши, Василенько нарешті відкрив очі. Над ним стояла Зоя з пляшкою… Василенько схопився як підстрелений.

«Понятих» не було, міліції також.

– За що Бодя вбив батька? – прямо запитав Василенко.

– Ти що, здурів, – здивувалася Зоя, – чи тобі наснилося? Чи пороблено?

– А хто ж тоді лежить у тебе в ванній? – наполягав Василенко.

– Ріг.

І Зоя розповіла коханцю все від початку до кінця. Кінець був оптимістичний:

– П’ять відсотків – тобі. За допомогу. Я сама не впораюсь.

– Реалізувати стратегічний продукт не так просто, – замислився Василенко. – П’ять відсотків на стайню не вистачить… Двадцять.

– А безкоштовні стрижки ти врахував? – обурилася Зоя Павлівна. – І все інше, – вона кивнула головою на ліжко. – А рибні котлети? А компот?

– А унітаз? А заміна кранів? – парирував Василенко. – А небезпека? Двадцять – і крапка!

Довелося кивнути головою.

– Отже, спочатку оглянемо пацієнта, – сказав Семен. – До речі, якщо будемо говорити, не дай боже говорити прямо – тільки «пацієнт».

– Добре, пішли оглянемо… пацієнта.

Зої було трохи прикро ділитися, але нічого не вдієш. І вона, тяжко зітхнувши, повела коханця до «святая святих».

– М-да-с… – промимрив той, оглядаючи ріг. – Великий, падла… (останнє слово швидше стосувалося суперника). Будемо пиляти. На чотири частини. Не менше. Схожу за інструментами.

– А далі що? – поставила логічне запитання Зоя.

– Далі? – замислився Василенко. – Далі треба пробиватися «догори»… Не будемо ж його продавати пересічним громадянам: закладуть одразу. Треба шукати мафіозі.

– Яким чином?

– Спершу підеш на громадські збори до мерії. Ти ж бачила по телевізору програму «Запитай у мера». Отже, підеш туди, придивишся до публіки: там бувають різні…

– А може, «самому» запропонувати?

– Головне – не квапитись. Придивишся спочатку. Заведеш знайомства. Можна й «самому»: гроші в нього є.

– Звісно, – погодилася Зоя, кинувши погляд на листівку, причеплену до люстра: на ній симпатичний мер посміхався, тримаючи в руках пакетик з ягелем. Унизу – його рукою – підпис: «Ягель – у кожну родину!». Той пакетик отримала і Зоя, і всі мешканці спального району, незважаючи на те, чи мали вони тварин, чи ні. Особливо раділи такому пакункові підлітки з незаможних родин, котрі примудрилися використовувати це зілля для паління.

Василенко пішов додому за пилкою.

Зоя зняла бігуді.

З цього моменту в неї починалося нове життя. Зустрічати його в бігуді Зоя не хотіла.

Криза! Криза… Гостре слово, схоже на ніж або передні зуби пацюка, що точать стіну. Криза набувала загрозливих розмірів, пацюк вишкірявся і ширше роззявляв пащеку. Зуби виблискували з-під настовбурчених вусів.

Суспільство різко поділилося на «верхи» та «низи». А якщо це так, то, за визначенням застарілого, але актуального в цій ситуації вчення, – назріла революційна ситуація.

Ройтберг нервово гортав газети, напружено думаючи, яким чином врятувати своє видання, до кого примкнути. «Верхи» висунули програму негайної тотальної кастрації усього поголів’я оленів. Це було зрозуміло: вищий та середній клас мав у своїх стайнях не по одній, а по дві й більше упряжок. І старанно приховував цей факт від податкової інспекції. «Низи» з великими труднощами вигодовували не більше двох вихованців і нізащо не згоджувалися на їхню стерилізацію. «Верхи» бажали нагріти руки на імпортуванні оленів, «низи» мріяли мати приплід.

Лікарі, об’єднавшись у громаду «Цигапам», не могли визначитись, що краще: зробити з препарату дефіцит (підтримати політику кастрації) чи усе ж таки дотримуватися клятви Гіппократа. Але Гіппократ – то далеке минуле, а «цигапам» по триста доларів за упаковку – речі приємні й реальні.

Вагалися і власники таксо-оленів: такса підвищується, але кількість транспорту зменшиться, що означає безробіття і перехід водіїв-цоцобешників до категорії «низів».

Громадські жіночі організації – «Жінки-матері за свободу розмноження», «Оленева мати», «Природне запліднення» – виступали категорично проти знущання над тваринами.