Бодо Шефер - Шлях до фінансової свободи. Bаш перший мільйон за сім років

Одного дня я почув, як лікар сказав моїй матері, що в нього ніколи ще не було пацієнта з такою великою кількістю відвідувачів. Мого батька щодня відвідували щонайменше шість різних осіб, хоча він справді потребував абсолютного спокою. Отже, ми довідалися, що тато продовжував працювати навіть у лікарні. Він був адвокатом й окрім основної роботи заснував дещо, що називав «практикою для бідних». Людей з низьким доходом він консультував безкоштовно.

Мати негайно зажадала від батька пояснень. Він мусить припинити роботу, інакше йому не покинути лікарню живим. Лікарі також умовляли його «схаменутися». Та батько був упертюхом і продовжував робити те, що вважав за потрібне. Я часто годинами сидів біля його ліжка й слухав, що йому розповідали люди. І знаєте що? Завжди йшлося про гроші. Вони постійно скиглили. Завжди винними були обставини чи інші люди. Юридичних фактів я не розумів, тому мені здавалося, що я знову й знову чую ту саму історію: фінансові проблеми, фінансові проблеми, фінансові проблеми… Спочатку слухати було цікаво. Та незабаром це стало мене дратувати. У мене почала розвиватися відраза до бідності. Бідність зробила людей нещасливими. Вона заставляла їх розшукувати мого батька в його лікарняній палаті і, зігнувшись, благати про допомогу. Я хотів бути заможним і твердо вирішив стати мільйонером до тридцяти років.

Однак це не початок стрімкої історії успіху. Хоч я й досягнув своєї мети до тридцяти років, та за п’ять років до того ще був у боргах, мав 18 кілограмів зайвої ваги та значну невпевненість у собі. Через напружену фінансову ситуацію гроші стали центром мого життя.

Адже гроші завжди мають саме те значення, яке ми їм надаємо. І в той час, коли ви переживаєте фінансові негаразди, вони стають занадто важливими.

Та я сподівався, що все зміниться на краще. Якось воно налагодиться. Проте нічого не стається, якщо ми лише сподіваємося. Надія — це заспокійливий засіб для інтелекту, геніальний самообман. На кого чи на що ми сподіваємося? На Бога чи долю? Бог однозначно не є космічною нянею, яка нагороджує нас за бездіяльність. Стара приказка виправдана: «Усі дурні та невігласи живуть у надії та очікуванні».

Я був у розпачі: як можливо те, що, заробляючи відносно багато, я перебував у боргах? Коли я нарешті знайшов відповідь на це запитання, то був вражений. У глибині душі я не вірив, що гроші хороші. Я саботував власний успіх.

Врешті-решт після восьми років хвороби мій батько помер, і я чув, як люди знову й знову казали: «Він запрацювався до смерті». У жодному разі я не хотів теж працювати до смерті. З іншого боку, не бажав бути таким, як бідняки, що відвідували батька в лікарні, щоб випросити юридичну допомогу. Я хотів бути багатим і, якщо змога, нічого для цього не робити.

До цього додалося й те, що після смерті батька матір шукала порятунку в релігії. Вона була твердо переконана, що «легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже». З одного боку, я хотів бути хорошим і думав, що бідність — це добре. З іншого, я хотів бути багатим, адже ненавидів бідність.

Мої різні цінності тягнули мене в двох протилежних напрямках. Доки я не міг вирішити конфлікт свого світосприйняття, тупцював на одному місці.

У будь-якому разі, я спробував стати заможним. І завжди, коли ми щось намагаємося зробити, дещо стримує нас від конкретних дій. Ми залишаємо собі можливість відступу. Той, хто силкується щось зробити, очікує врешті-решт на якусь перешкоду, що стримає його від реалізації задуманого. Ми чекаємо на перешкоди, адже не віримо насправді, що це для нас добре й що ми гідні того, щоб це зробити.

Відкладіть на хвильку весь ваш оптимізм убік. Я охоче поясню вам причину такої вимоги. Оптимізм, звісно, хороша риса характеру, яка допомагає бачити позитив у всьому. Та одного лише оптимізму, не пов’язаного з іншими якостями, замало, щоби зрушити щось із місця. Оптимізм часто несправедливо плутають із впевненістю у своїх силах.

Саме тоді, коли оптимізм дозволяє бачити позитив, упевненість у своїх силах дає можливість пересвідчитися, що Ви можете впоратися із негативом. Життя — це не симфонія лише з гарних і світлих нот, є в ній також ноти темні та тужливі. Та тому, хто впевнений у собі, не варто боятися складних ситуацій.