Стівен Кінг - Доктор Сон

Як виявилося, Реджі Пелатир, він же Великий Містеріо, таки мав програму, і то вельми добру. Поки вірний асистент, сердега Дейв, розкладав його столик і відкривав валізу, Містеріо запропонував дівчинці-призвідниці свята і її гостям краще роздивитися його квітку. Коли вони підтягнулися ближче, квітка почала вистрілювати просто їм в обличчя водою: спершу червоною, потім зеленою, потім блакитною. Малеча репетувала цукристо-заразливим сміхом.

– А тепер, хлопчики та дівчатка… оух! Аах! Воно лоскочеться!

Він витяг зі свого капелюха-казанка білого кролика. Діти ахнули. Містеріо передав кролика Абрі, та його погладила і без нагадувань передала далі. Кролику, схоже, це було звичним. Можливо, подумав Джон, перед шоу йому згодовують парочку вимочених у валіумі зерняток. Остання дитина віддала кролика Містеріо, той посадовив тваринку назад до свого капелюха, майнув над капелюхом рукою, а тоді показав дітям його нутро. Окрім зробленої з американського прапора підкладки, всередині не виявилося нічого.

– Куди сховався зайчик? – запитала маленька Сузі Сунь- Бартлет.

– У твої сни, любонько, – відповів Містеріо. – Цієї ночі він скакатиме там. А тепер, хто хоче собі чарівний шалик?

Всі, і хлопчики і дівчатка, закричали: «Я, я, я». Містеріо почав просто в себе з кулака витягати і розадвати шалики. Далі пішли інші трюки, і то у скорострільному темпі. За годинником Далтона, діти із зачудованими очима півколом простояли перед Містеріо щонайменше двадцять п’ять хвилин. А тільки-но в аудиторії стали помітними перші ознаки неуважливості, Містеріо почав закруглятися. Зі своєї валізи (яка, коли він її продемонстрував, виявилася такою ж порожньою, як і його капелюх) він видобув п’ять тарілок і пожонглював ними, одночасно співаючи «Щасливого тобі дня народження». Пісню підхопили всі діти, а Абра мало не злітала в повітря від щастя.

Тарілки повернулися до валізи. Він знову показав її дітям, аби вони побачили, яка вона порожня, а потім видобув з неї півдюжини ложок. Ложки він примудрився підвішувати собі на обличчя, закінчивши тим, що одна з них звисала в нього з кінчика носа. Дівчинці-хазяйці свята цей трюк особливо сподобався; вона гепнулась на траву, регочучи, обнімаючи себе за плечі в захопленні.

– Абра теж вміє таке робити, – сказала вона (в цей період вона воліла казати про себе в третій особі, це було те, що Девід називав її власною «фазою Рікі Гендерсона 128 128 Rickey Henderson (1958) – знаменитий бейсболіст, володар титулу «Найцінніший гравець» 1990 р.; також знаний тим, що називав себе в третій особі. »). – Абра може робити таке з льошками.

– От і добре, дівчинко, – відповів Містеріо. Він не звернув на це насправді уваги, і тут Джон не міг йому нічим дорікнути; хлопець щойно відпрацював напружене дитяче шоу, обличчя в нього, попри свіжий вітерець з ріки, було червоним і мокрим від поту, а йому ще треба було красиво від’їхати, крутячи вгору пагорбом педалі свого надвеликого трайка.

Він нахилився й погладив Абру по голові рукою в білій рукавичці.

– Щасливого дня народження тобі, і дякую усім вам, діти, за те, що ви були такими ласкавими і…

Зсередини будинку голосно долинув мелодійний передзвін, не вельми несхожий на звуки тих дзвоників, що звисали з рукоятей триколісного велосипеда, що годився б навіть Ґодзіллі 129 129 Godzilla – фантастичний велетенський ящір, герой однойменного японського фільму 1954 р., який згодом став всесвітньо відомим поп-культурним персонажем. . Діти тільки раз озирнулися в тім напрямку, перш ніж повернути голови назад, проводжаючи поглядами пана Містеріо, що педалював геть, але Люсі підвелася подивитися, що там упало в її кухні.

За дві хвилини вона вийшла знову надвір.

– Джоне, – покликала вона. – Краще вам на це подивитися. Здається мені, це саме те, за чим ви до нас приїхали.

Джон, Люсі й Кончетта стояли в кухні, безслівно дивлячись вгору, на стелю. Жоден не обернувся, коли до них приєднався Девід; вони були немов загіпнотизовані.

– Що… – почав було він, але вже й сам побачив, що там. – Свята срака.

І на це ніхто з них не відреагував. Девід ще трохи подивився, намагаючись зрозуміти сенс побаченого, а потім пішов. Він повернувся за пару хвилин, ведучи за руку дочку. В іншій Абра тримала повітряну кульку. Поперек її був, наче поясом, оперезаний шаликом, отриманим від Великого Містеріо.

Джон Далтон присів перед нею, опустившись на одне коліно.

– Це ти зробила, сонечко?