Стівен Кінг - Доктор Сон

– Саббатха ханті, – виспівували вони. – Лодсам ханті. Каханна різоне ханті.

Енді повернулася назад, вирощуючи собі обличчя навкруг невідчепних, сповнених болю очей. Потому з’явилося її тіло. Якусь мить Роза ще могла бачити кістки її рук, кісточки пальців, що вчепилися в неї, а тоді вони знову одяглися у плоть.

Роза знову її поцілувала. Навіть серед свого болю Енді їй відповіла, і Роза дихнула своєю власною субстанцією прямо в горло цій молодій жінці.

«Я хочу цю. А все, що я хочу, я отримую».

Енді почала щезати знову, але Роза відчувала, як вона проти цього бореться. Переймає контроль. Підживлюючись тією верескливою життєвою силою, яку вона вдунула їй у горло, і навіть ще глибше – в легені, замість того, щоб відштовхнути її.

Уперше прийняла дух.

Найновіша соратниця Правдивого Вузла провела ту ніч у ліжку Рози О’Гери, де вперше у своєму житті знайшла в сексі щось інше, окрім жаху і болю. Їй саднило горло від того крику, яким вона була заходилася на садовому шезлонгу, але вона кричала знову, в той час як нове відчуття – насолода, що мало не дорівнювала болю її Навернення – проймала її тіло, котре, здавалося, знову ось-ось розтане до прозорості.

– Кричи скільки завгодно, – сказала Роза, поглянувши вгору з-між її стегон. – Вони удосталь чули криків. Як добрих, так і поганих.

– То секс для всіх такий? – Якщо так, що вона проґавила! Що той проклятий батько у неї вкрав! А люди думали, це вона злодійка.

– Такий він для нас, коли ми приймаємо дух, – сказала Роза. – Це все, що тобі треба знати.

Вона опустила голову і розпочала знову.

Близько півночі Мітка Чарлі з Бабою Росіянкою сиділи на східцях «Баундера» 28 28 «Bounder» – дизельні й бензинові автодоми класу «А», які випускає заснована 1950 р. компанія «Fleetwood RV». Мітки Чарлі й курили траву, передаючи косячок одне одному. З «ЕрфКрузера» Рози знову полинули крики.

Чарлі й Баба, вишкірившись, скинулися очима.

– Декому таке подобається, – зауважила Баба.

– А чом би й не бі, коли лесбі? – мовив Чарлі.

Енді прокинулася з першим світлом дня і з головою, що замість подушки лежала на грудях Рози. Вона почувалася абсолютно інакшою; інакшою вона абсолютно не почувалася. Підвівши голову, вона побачила, що Роза дивиться на неї тими своїми неймовірними сірими очима.

– Ти врятувала мене, – промовила Енді. – Ти змусила мене знову прийти у світ.

– Я не змогла б цього зробити сама. Ти сама хотіла приходу. «У більш як єдиному сенсі цього слова, медова лялечко».

– Те, що ми робили після… ми не зможемо більше такого робити, чи як?

Роза похитала головою, усміхаючись.

– Ні. І це добре. Деякі переживання абсолютно неможливо перевершити. Крім того, сьогодні повертається мій мужчина.

– Як його ім’я?

– Він зветься Генрі Ротменом, але це лише для мугирів. Його справжнє ім’я Татко Крук.

– Ти кохаєш його? Кохаєш насправді, авжеж?

Роза посміхнулася і, притягнувши Енді до себе, поцілувала. Але не відповіла.

– Розі?

– Так?

– А я… я так само людина?

На це Роза відповіла точно так, як одного разу Дік Хеллоран відповів юному Денні Торренсу, і таким самим холодним тоном:

– Тобі це не байдуже?

Енді вирішила, що байдуже. Енді вирішила, що вона вже вдома.

Плутанина кошмарних сновидінь – хтось, розмахуючи молотком, переслідує його безкінечними коридорами, якийсь ліфт, що сам собі їздить, живоплоти у формі ожилих тварин намагаються його оточити – і насамкінець єдина ясна думка: «Краще б мені було вмерти».

Ден Торренс розплющив очі. Крізь них у його болючу голову, загрожуючи займанням мозку, стрельнуло сонячне світло. Похмілля було – всім похміллям похмілля. Лице в нього аж сіпалося. Ніздрі були цілком забиті, окрім крихітної, ніби голкою проколотої дірочки в лівій, крізь яку можна втягнути бодай цівку повітря. У лівій? Та ні, це ж права. Він міг би дихати ротом, але той тхнув смородом віскі й сигарет. Шлунок справляв враження заповненої всяким непотребом свинцевої кулі. «Похмільний сміттєживіт», – називав це скорботне відчуття котрийсь із його старих друзів по п’янках.

Поряд із ним гучне хропіння. Попри протестуючий скрик шиї, Ден повернув голову в той бік, і чергова нестерпно болюча блискавка прохромила йому скроню. Він знову розплющив очі, проте лише трішечки; будь ласка, не треба більше того сліпучого сонця. Поки що ні. Він лежав на голому матраці, кинутому на голу підлогу. Гола жінка горілиць розпласталася поряд нього. Ден опустив очі й побачив, що він також гольцем голий, як із фрески знятий.