Вiкторiя Гранецька - Тiло™

Вона не зрушила з місця.

— Але я… не за співчуттям прийшла. Коли я зможу побачити свого чоловіка?

Доктор Паскуда подумки вилаявся. Це було єдине, що в нього добре виходило англійською. Бо він так і не спромігся до пуття вивчити чужу мову. Ґвалтував і ламав її, вона затято робила з ним те саме. А для таких розмов, як оця, словникового запасу зазвичай бракувало. Хоч, певно, справа була не в словниковому запасі…

— Маргарет, наразі він мертвий. І ми не знаємо, як швидко зможемо… виправити це становище.

— Гаразд, то коли я зможу з ним поговорити?

— Він мертвий, Маргарет.

— Але в мене… в нас… в нас усе гаразд зі страховкою! — вона незчулась, як зійшла на крик. — Ми маємо заощадження! Ми продамо дім!.. Чого ще вам бракує для того, аби врешті почати працювати?!

— Ви молода й приваблива жінка, — раптом випалив зізнання доктор Паскуда. — Дім залиште собі. Певен, ви цього заслуговуєте.

Маргарет подивилася на нього, як на божевільного.

— Але він не потрібен мені без Ентоні! Ми разом про нього мріяли, разом його будували, він створений для двох! Невже ви не здатні цього зрозуміти? Звісно, Ентоні не щодня був таким, у якого я закохалася… Та й мені часом бракувало терпіння, того ранку ми знову посварилися, але все не може на цьому скінчитися! Тільки не так!..

Доктор Паскуда, не відриваючись, дивився на неї. Вона просила його оживити мертвого. І в середині ХХІ століття це було можливим.

Він спробував пригадати, коли це почалося. Однак роки не бажали виструнчено шикуватися у спогади, плутали сліди, ховалися, лякливо визирали з-за плечей одне одного, мовчали.

Третє тисячоліття все ще нашої ери натужно прогнулося під вагою хворобливо розповнілого науково-технічного прогресу. Щоправда, новий час став примітним лише резонансними досягненнями у медицині, в інших сферах життя майже все чомусь залишилось, як було. Пересічні громадяни так само їздили на автівках надійних перевірених марок (хіба що їх стало забагато — міста просто захлиналися од потоків машин), мешкали в старих добрих багатоповерхівках (переїзд до чепурного заміського будиночка досі лишався американською мрією не для всіх), рятуючись комп’ютерними іграми та сексом по телефону.

На диво, майбутнє обійшлося без нових, не досліджених наукою епідемій, без техногенно-екологічних катастроф і навіть без «кіборгів», «бетменів» та «чужих», дарма що нові частини саг про тих та інших так само переможно крокували кінотеатрами. Злітали та сідали літаки на центральних летовищах світу (здебільшого перевірені часом та інженерами-проектувальниками пасажирські «Боїнги-746»), відпливали з пристаней вантажні кораблі (на свій страх і ризик перед сомалійськими піратами), п’ятизіркові готелі й елітні ресторани гостинно відчиняли двері перед жаданими відвідувачами, в казино програвались і вигравалися страхітливі грошиська… Одначе щось невловимо було не так.

Людство вкотре погналося за привидом вічної молодості. І одного дня земну кулю облетіла сенсаційна новина — якийсь науковець у Швеції хірургічним шляхом зумів відокремити душу від тіла. Щоправда, тіло без душі можна було тримати не більше п’яти годин. Далі починалися незворотні зміни в мозку та поступовий природний розклад тканин. А от душа поза тілом, як з’ясувалося, могла існувати вічно, за умови її зберігання у вакуумно-герметичному контейнері з боросилікатного скла з надвисокою гідролітичною стійкістю. Без контейнера вона вивітрювалась, як ефір. Таке вивільнення звалося «утилізацією».

Важила людська душа, за підрахунками вчених, від одинадцяти до сорока трьох грамів. Не коштувала ж нічого. Але найсуттєвішим виявилося те, що зухвалий швед-науковець міг так само повернути вилучену душу в тіло назад. Більше того, тепер будь-яку душу можна було «заселити» до будь-якого тіла. На вибір. Процедура отримала назву «трансплантація свідомості». Довгий час її тримали в таємниці, використовуючи лише для урядових програм і секретних військових операцій. Ну й сильні світу цього, звісно, час від часу користалися таким привілеєм…

Проте настав день — і мода вийшла на вулицю. Це відкриття змінило хід історії. Шведський першовідкривач-науковець на той час кудись безслідно зник (помер чи «переїхав» до іншого тіла або ж до іншої країни — ймовірно, острівної), але його справа жила. По всьому світу почали відкриватися так звані центри з питань трансплантації свідомості , що належали могутній медичній корпорації під назвою «ТІЛО™», де за відповідну платню можна було «переселитися» в здорове й молоде тіло замість старечого і немічного. Усі ресурси негайно було кинуто туди. Нікого вже не цікавила пересадка органів чи пластична хірургія, адже за ті самі кошти можна було купити одразу нове тіло. Припинилося фінансування ефемерних проектів, пов’язаних із клонуванням (штучні організми виявилися нежиттєздатними), зник попит на операції зі зміни статі та омолодження, втратила актуальність проблема невиліковних хвороб — усе це легко вирішувалося за допомогою інновацій із переселення душ.