Михайлина Омела - Мертва кров

— Сергію Олексійовичу, я дуже вас прошу: зустріньмося сьогодні увечері у вас вдома…

Того дня Орлов мав затриматися у видавництві, щоб відіслати до друкарні вже підписаний ним рукопис антології сучасної російської поезії, але відклав усі справи і поспішив додому.

Побачивши роздратоване і похмуре обличчя дружини, він зрозумів, що Бакулін вже прийшов і всіляко ухиляється від флірту з нею. Отже, Бакулін справді шалено захоплений черговою божевільною ідеєю і вважає цей спіритичний сеанс життєво важливим для себе.

Вони повечеряли і нарешті усамітнилися у кімнаті, де вікна були завішені важкими портьєрами. Чоловіки сіли біля маленького круглого стола, накритого зеленим сукном.

— Нас мало, всього двоє, і тому цей сеанс вимагатиме від кожного з нас особливих духовних та фізичних зусиль, — сказав Орлов. — Зараз я візьму кришталеву кулю…

Цю кришталеву кулю Сергію Олексійовичу надіслала з Парижа поетеса, оповита таким густим серпанком таємничості, що майже не вірилося в її існування. Звали її Ельдіно де Альден. Її вірші часто друкувалися в Росії у перекладах Василя Бакуліна. Тож і цей окультний подарунок таємнича Ельдіно надіслала Орлову через нього.

Після того, як кришталева куля з’явилася на столі, Сергій Олексійович звернувся до Бакуліна.

— Тепер я вас слухаю.

— Чи можете ви викликати когось із духів?

— Ви маєте на увазі духів померлих, наскільки я розумію?

— Так!

— Я можу спробувати.

Олександра Сергійовича можете?

— Якого Олександра Сергійовича?

— І це запитує російський поет? Який у нас, росіян, є ще Олександр Сергійович, окрім Пушкіна?

Орлов розгублено подивився на Бакуліна і злякано подумав — чи не перейшов Василь Якубович ту хитку межу поміж талантом і божевіллям, яка була такою фатальною для багатьох російських письменників.

— То можете чи ні?

— Можу.

Власна впевненість подивувала й самого Сергія Олексійовича.

— Отже, Пушкіна? Мабуть, хочете уточнити його донжуанський список?

Бакулін навіть не посміхнувся:

— Ви знаєте, що зробив Брюсов? Він дописав незакінчену Пушкіним повість «Єгипетські ночі».

Запала мовчанка. Василь Якубович уважно дивився на Орлова, чекаючи обурення, але той спокійно відповів:

— Ви що, Василю Якубовичу, думаєте, що я зараз підстрибну на місці, вдарю кулаком по столу і закричу: як він, негідник, смів зазіхнути на найсвятіше для кожного росіянина?

— Але ж Брюсов дописав самого Пушкіна!

— То й що? Чого ви від мене хочете?

— Пушкіна!

— ?!

— Я хочу, аби ви викликали дух Пушкіна і щоб він сам продиктував нам закінчення цієї повісті, але про це ніхто не повинен знати. Ми надрукуємо її чи в моєму видавництві «Рак», чи у вашому «Кондорі», але з моїми коментарями і передмовою. І поки Валерій Якович разом зі своїм Сергієм Поляковим випустить у світ «Єгипетські ночі» у власному варіанті, ми підготуємо і видамо авторський варіант повісті. Ви мене зрозуміли?

Сергій Олексійович зрозумів.

Дух Пушкіна вони викликали, і він справді продиктував їм закінчення «Єгипетських ночей». Василь Якубович все записав, потім читав духу Пушкіна текст, і той підтвердив правильність запису. Згодом книжку набрали, але сталося неймовірне. Очікування Бакуліна не справдилися. Критика надала перевагу варіанту Брюсова, а видання Орлова назвала містифікацією і вимагала від видавництва рукопис Пушкіна.

…Сергій Олексійович, почувши шум, вийшов на сходи. Це повернувся Борис Буревий, який цього разу зупинився у їхньому домі.

— У вас тут все гаразд?

— Так, дякую.

— А що все ж таки сталося? Там говорили про різне…

— Давайте про це поговоримо завтра. Вам треба зараз відпочити. Я шкодую, що не дослухав вашу лекцію.

— До речі, на банкеті я познайомився з Кримським-Корсаровим. Він дуже хотів вас побачити. Тож я його запросив до вас на сніданок. Сподіваюся, ви згодні?

— Звичайно! Із задоволенням поспілкуюся!

— А я таки добряче втомився… До речі, Сергію Олексійовичу, сьогодні вранці я забув передати вам маленький подарунок, який привіз з Берліна. Рідкісна антикварна річ. Зараз я принесу…

За кілька хвилин Орлов сидів у тій самій кімнаті, де вони колись спілкувалися з духом Пушкіна. Він тримав у руках справді дорогоцінний подарунок — альфа-подібну дошку з пересувним квадратом. Судячи з напису, вона була виготовлена 1378 року в місті Фрайбурзі, а срібне клеймо сповіщало про те, що це власність доктора Паулюса Распе Гедіке, відомого медіума середніх віків. Такого коштовного подарунка Сергій Олексійович ніколи ще не отримував, і йому страшенно захотілося зараз же, цієї ж миті, випробувати можливості магічної дошки.