Клайв Стейплз Льюис - Мерзенна сила

— Га? Про що це ви? А, про засідання ради? — перепитав Біл. — І про що там балакали цього разу?

— Про продаж Бретонського лісу.

— Повна дурня, — пробурмотів Біл.

— Думаю, ви погодилися б із нашим рішенням.

— Яка різниця, що ви там вирішили!

— Тобто як? — здивувався Марк.

— А так. Все це повна дурня. HIKE забрав би собі ліс у будь-якому разі. Чи ви, може, думаєте, що вони не знайшли б на вас управу?

— Нічого собі, дивина та й годі! А нам дали зрозуміти, що у разі відмови вони переїдуть до Кембриджа.

— Побрехеньки. І взагалі, нічого дивного я тут не бачу. Хіба дивно, що рада Бретонського коледжу від полудня аж до вечора товче воду в ступі? А що дивного в тому, що HIKE, дай йому тільки волю, повік вкриє Бректон ганьбою, перетворивши саме серце Англії на якийсь покруч недобудованого американського готелю і напханого різними прибамбасами газового заводу? Єдина справжня загадка — навіщо інститутові здався саме цей клаптик землі…

— Гадаю, скоро ми про це дізнаємося.

— Ви, може, й дізнаєтесь, а от я — ні.

Марк здивовано зиркнув на нього.

— З мене досить, — пояснив Гінджест, трохи понизивши голос. — Сьогодні ж увечері забираюся звідси геть. Не пригадую, чим ви займалися у Бректоні, але якщо вам не було там зовсім уже кепсько, то моя вам порада — повертайтеся до коледжу.

— Ви справді так думаєте? — перепитав Марк. — Але чому?

— Для такого старигана, як я, це вже не має особливого значення, — мовив Гінджест, — але з вами вони можуть утяти лихий жарт, вельми лихий. Хоча, звісно, кому що до вподоби…

— Взагалі-то, — сказав Марк, — я ще нічого не вирішив. — Він звик уже ставитися до Гінджеста як до запеклого реакціонера. — Не знаю навіть, яку роботу мені запропонують.

— То чим ви займаєтесь?

— Соціологією.

— Гм, — мовив Гінджест, — у такому разі можу показати вам вашого майбутнього начальника. Його звуть Стіл. Він стоїть он там, біля вікна, бачите?

— Ви могли б мене й відрекомендувати.

— Отже, надумали-таки залишитися?

— Ну, принаймні, познайомитися з ним мені ніяк не завадить.

— Гаразд, — мовив Гінджест. — Зрештою, це ваша справа. — А тоді гукнув: — Агов, Стіле!

Стіл повернувся до них. То був високий, вельми серйозний чоловік із довгим, схожим на кінську морду обличчям і напрочуд товстими, мовби вічно надутими губами.

— Це Стадок, — кинув Гінджест, а тоді додав: — Він працюватиме у вашому відділі, — і відвернувся.

— Овва, — мовив Стіл, трохи помовчав і додав: — То він сказав — у моєму відділі?

— Та сказав, — спробував посміхнутися Марк, — але я ще й сам нічого не знаю. Я соціолог — якщо тільки це вам про щось говорить.

— Я й сам маю ступінь доктора соціології, — відказав Стіл. — Але чую про вас вперше. Хто вам сказав, що ви у нас працюватимете?

— Ну, бачите, тут усе ще не зовсім ясно, — мовив Марк. — Я щойно розмовляв із заступником директора, але деталей ми не обговорювали.

— А як ви до нього потрапили?

— Мене представив лорд Фіверстоун.

— Он як, — присвиснув Стіл, а тоді повернувся до чоловіка з поцяткованим ластовинням обличчям, який саме проходив мимо: — Чуєте, Косере? Фіверстоун щойно підкинув нам ось цього хлопця. Привів його просто до зама, у мене за спиною. Як вам це подобається?

— Ну, це вже взагалі чортзна-що! — обурився Косер і, ледве глянувши на Марка, сердито втупився у Стіла.

— Даруйте, — озвався Марк трохи голосніше; почувався він, як по правді, дуже незатишно. — Не варто хвилюватися. Напевне нічого ще не відомо, можливо, я просто щось не так зрозумів. Я приїхав сюди тільки подивитися і ще не знаю, чи залишуся.

Проте ні Стіл, ні Косер не звернули на його слова жодної уваги.

— Всюди його повно, того Фіверстоуна, — буркнув Косер.

Стіл тим часом повернувся до Марка.

— Я б порадив вам не сприймати надто серйозно те, що говорить лорд Фіверстоун, — сказав він. — По суті, він узагалі не має до нас жодного відношення.

— Мені тільки хотілося б, щоб мене зрозуміли правильно, — мовив Марк, щиро сподіваючись, що почервонів не дуже сильно. — Я приїхав подивитися, оце й усе. В принципі, мені однаково, отримаю я посаду в HIKE чи ні.

— Ви ж самі знаєте, — сказав Стіл Косерові, — в нас у відділі вільних місць немає — особливо для тих, хто не знається на цій справі.

— Так і є, — погодився Косер.

— Пан Стадок, якщо я не помиляюсь? — почувся надтріснутий дискант, який, на диво, належав просто-таки неймовірно огрядному чоловікові, що непомітно підступив до них іззаду Марк одразу ж його впізнав: смагляве обличчя і темне волосся, а на додачу ще й іноземний акцент говорили самі за себе. То був професор Філострато, знаменитий фізіолог; років два тому Маркові пощастило сидіти поруч із ним на якомусь обіді. Величезне опасисте тіло, напевне, виглядало б кумедно на сцені, та в реальному житті зовсім не справляло такого враження. Марк і здивувався, і втішився, що професор упізнав його, хоч бачив тільки раз — та й то доволі давно.