Iрина Хомин - Сакрал

Нерви натягнуті мов струна, готові щомиті обірватися, нехай тільки до нього долетить якась оригінальна репліка співчутливих.

Взагалі, Валентин ніяк не міг зрозуміти, кому ж тут більше співчувають — померлому чи йому, Валентинові, який ніяк не міг знайти власну наречену. Йому здавалося, що всі навколо глузують. Як так, він не може сказати, де зараз Тереза? Чому її кілька днів немає вдома? З ким вона?

Всі розпитування закінчувалися банальним питанням: «Може, щось сталося?»

Що могло статися з Терезою? Картина на голову впала? Ну, може, ще фарби наїлася, облизуючи пальці…

Через втому Валентин ніяк не міг впорядкувати останні події. Нехай так — до поїздки в Карпати все було як завжди — далека від світу Тереза, яку нічого не хвилювало, яка нікуди не лізла і яка (основне) належала тільки йому. Та й чи вперше вона їздила на дачу на кілька тижнів? Щоправда, на цей раз обіцяла, що то востаннє.

Ні. Щось сталося опісля.

Що?

Вона раптом ледь змінилася. А він проґавив момент. Треба було задуматися, коли безпомічна Тереза ні з сього ні з того взялася за організацію виставки, відмовляючись від допомоги. І треба було бити на сполох, коли вона (завжди безпроблемна) зателефонувала серед ночі з домашнього телефону свого батька і попросила дозволу скористатися Інтернетом. По-перше, Валентина цікавило, чи вона справді прийшла в офіс заради мережі, чи… Тут його версії за своєю оригінальністю випереджали одна одну. Річ у тім, що кабінет не прибрали і, окрім кількох папірців з незрозумілими записами, на столі залишилося дві брудні склянки.

Хто був другим? Охорона в груди себе била, що Тереза заходила одна і ніхто з працівників після роботи не залишався. Не могла Тереза працювати з комп'ютером і не забрати з-перед очей брудний посуд. Ніяк не могла. Ще допитають охоронця, який її впустив. Власне, ним уже займаються… І якщо виявиться, що справа в грошах, заплачених Терезою, йому будуть непереливки.

Але він щось таке верзе, ніби Тереза аж зранку вийшла з офісу. То й що з того — пила з двох склянок? Ну навіщо Терезі не спати ніч, а ритися в глобальній всесвітній мережі?…

З ким вона була, там, в офісі?

І що робила?

Документи начебто не чіпала. Сейф теж.

Їй був потрібен комп'ютер. Лазила по файлах? Що їй було потрібно?

Старий Януш мусив знати. Вона телефонувала від нього. Але цю таємницю він назавжди забрав із собою в могилу. Це вже точно…

— Так жаль, що з нами немає Терези…

Голос належав старшій незнайомій жінці, яка точно зверталася до нього. Вперше її бачив. Кому ж вона співчуває — старому Янушу чи йому?

— Так, Тереза дуже любила свого батька, вона ніколи не вибачить нам, що не повідомили про похорон. Ми мали б її знайти, — ввімкнувся в розмову літній чоловік, що стояв поряд.

Слово «ми» Валентин сприйняв, як «ти». Можливо, він просто відчував провину, що вони з Терезою не жили душа в душу. Прикриваючи слабкі місця в стосунках, він заявив:

— Вона багато кого «любила». — І, вже схаменувшись, додав: — Мабуть, у неї виникли нагальні справи і вона виїхала з міста. Я їй усе поясню.

— Можливо, сталося щось дуже погане, — не вгавав старий. — Вона мала мобільний, а з нею неможливо зв'язатися. До того ж нещодавно я розмовляв з Олександром, він казав що дуже переживає за дочку, мовляв, у неї серйозні проблеми. Він виглядав справді схвильованим.

— Я розберуся, — вже крізь зуби процідив Валентин.

Родичі померлого з подивом перезирнулися і, вибачившись, відійшли подалі.

Серйозні проблеми. Ну які серйозні проблеми могли виникнути в Терези? Хіба що старий Януш непокоївся, що донька поміняла такого вигідного і перспективного нареченого, як Валентин, на якогось волоцюгу… Це єдині проблеми, які могли виникнути в Терези.

Валентин уже не усвідомлював, що стоїть посеред натовпу зі стиснутими кулаками і намагається приховати лють, що ключем била з погляду. Йому хотілося когось вдарити. Байдуже кого. Нехай ще хтось нагадає про Терезу. А ще краще було б, якби вона сама з'явилася тут. О-о-о, він би навчив поваги до чоловіків, а заодно б виплеснув свою неситу лють.

Потроху люди почали розходитися. Церемонія закінчилася, а засліплений люттю Валентин навіть не помітив, коли це сталося. Не помітив, що небо спохмурніло, і лише коли почав ляпотіти негустий дощ, вирішив, що треба кудись іти, щось робити. Але що?

Передусім треба знайти Терезу. Вона мов крізь землю провалилася. Мабуть, зараз у того іншого. Розважаються і посміхаються над нареченим-лопухом.