Iрина Хомин - Сакрал

Борис нічого не сказав. Бачив, як її трусить, розумів, що навряд причиною є прохолода. Краплини дощу скапували з мокрого волосся, що зміями розлетілося по плечах, футболку і джинси можна було викручувати, а руки ніяк не могли знайти собі місця — то терлися об джинси, то покірно лягали на кермо, то охоплювали плечі.

— Гарні в тебе родичі, — сказав, скидаючи з себе піджак, — навіть парасолю на таку зливу не дали.

Дівчина нічого не відповіла, але запропонований піджак взяла і накинула на плечі. Так стало значно тепліше.

— Як торт? — ненав'язливо запитав Борис.

О-о-о! За цим питанням ховалося багато. Як розмова? Що дізналася? Чому в такому стані? І врешті-решт, чи досиділа до кінця і чи попрощалася? А може, так вискочила, без парасолі?

Дівчина відчула пастку нутром. Від сили кілька годин тому познайомилися, а вже в душу лізе!

— Смачний, — відмахнулася одним словом, боячись, що зрадить голос.

— Ну я ж казав! — добродушно кивнув Борис.

Мовляв, вірю. Але все зрозумів. За стінами будинку тільки-но щось сталося, щось важливе, але тільки вона не скаже. Наполягати марно.

Не чекаючи наступних питань, дівчина завела машину, натиснула на газ. У голові все ще плуталися думки. Мама. Тітка. її хотіла вбити власна мати? Сльози знову навернулися на очі. Чому ж батько усе приховував? Батько. Галина, мабуть, уже дзеленькнула йому і доповіла про останні події.

Не без того.

Зараз приїде додому, а там її вже чекатимуть.

— Обережно, — попередив Борис, коли перед самою «Таврією» прошмигнула машина.

Вона хотіла зосередитися. Боже, як вона хотіла зосередитися! Дратувало все — той, що сидів поряд, автомобілі на дорогах, батько, який зараз почне читати мораль. На сьогодні досить серйозних розмов.

Баста! Забагато!

Підсвідомо натиснула на газ і перемкнула передачі. Сама не знала, куди поспішає.

Тільки б швидше.

Борис стривожено глянув на дорогу, а потім на кермо. Видимість нульова, все скло залите водою. Куди поспішати?

— Обережно, — знову повторив він.

— Відчепіться.

Тільки на мить повернула голову, натискаючи на педаль газу. Здавалося, швидкість допоможе втекти від проблем. Ось вона — дорога. Майже все видно. Тільки на мить повернула голову.

Скрегіт м'ятого заліза і битого скла пройшовся зовсім поряд, біля лівого плеча. Тереза навіть голову втягнула.

Авто зупинилося метрів за кілька. Посеред вулиці. Тереза сиділа зовні начебто спокійна, руки гладили кермо.

— Це ви винні, — дорікнула Борису.

Все ще лила злива. І тепер зовсім стемніло, мабуть, вечір перейшов у ніч, хмари не могли аж так затягнути небо.

Чекала, що зараз почнеться крик на вулиці, сварка. Іще щось. Але крім шуму зливи не чула нічого. Ще мить почекавши, дівчина вирішила, що треба-таки вийти з авто, оглянути місце аварії.

Борис не втручувався, дозволив узяти їй ініціативу у свої руки, походити під дощем, помокнути в його ж піджаку. Коли людина знервована, їй жодні розумні поради не допоможуть…

Трішки роздерлася обшивка та тріснуло скло на задніх дверцятах. Правда, весь бік смугами залишився без фарби. Це щодо «Таврії» і то, мабуть, не все, якщо взяти до уваги грозу з її оптичним обманом. Озирнулася в пошуках предмета, який могла зачепити. Ним виявилося гарненьке авто, іномарка мало не останньої моделі. Дивно, що не спрацювала сигналізація…

Переднє крило зіжмакане, фара розбита, дверцята…

Раптом хтось схопив її за плечі.

Крик застряг у горлі, але так і не вирвався на волю. Вчасно почула голос Бориса.

— Тобі не бракує проблем? — майже тихо запитав він. — В машину. Я за кермом.

Все відбулося так швидко. Тереза ніколи раніше не тікала з місця аварії. Але на один день всього справді забагато.

Він мало не силою засунув її в авто, потім сів за кермо і поїхав геть. За кілька хвилин, коли позаду залишилося кілька районів, з сумнівом у голосі спитав:

— Тебе додому?

Терезі справді не хотілося додому. Почнуться сварки з батьком, а ще запитає про машину… Але як Борис здогадався?

— Є варіанти?

— Можемо поїхати до мене. А завтра на свіжу голову візьмешся за свої численні проблеми.

Тон був твердим і не терпів жодних заперечень. Він усе ще злився, що дівчисько не послухало його щодо обережності. До того ж про відвідини родичів нічого не сказала…

Що найбільше здивувало Терезу в житлі Бориса, так це, мабуть, сам будинок — сучасна архітектура, два поверхи плюс неповний третій викладені каменем «під давнину». Коли вони в'їхали на подвір'я, ворота позаду автоматично зачинилися, замикаючи собою невелику ізольовану територію.