Блейк Крауч: Темна матерія

Спалах вогню.

Куля пробиває лобове скло, вириває шматок підголівника за кілька сантиметрів од мого правого вуха.

Ще один сліпучий спалах, ще один постріл.

Даніела скрикує.

Ну й сволота ж оця моя версія, якщо наважилась стріляти в Даніелу й Чарлі!

Джейсон намагається відступити з дороги, але спізнюється на півсекунди.

Правий край бампера врізається йому в живіт, удар смертельний.

Його різко підкидає і він з розгону врізається головою у вікно переднього пасажира, розбиваючи його на друзки.

У дзеркало заднього виду видно, як він котиться по дорозі, а ми летимо вперед.

— Усі цілі? — питаю.

— Я в порядку, — відгукується Чарлі.

Даніела випрямляється на сидінні.

— Даніело?

— Я в порядку, — каже вона й починає витрушувати з волосся уламки триплекса.

Ми мчимо по темній трасі.

Всі мовчать.

Зараз третя година ранку, крім нас на дорозі немає жодної машини.

Нічне повітря свистить в отвори від куль в лобовому склі. У розбите вікно біля голови Даніели вривається оглушливий шум дороги.

Я питаю:

— Ваші телефони ще у вас?

— Так.

— Давайте їх мені. Твій теж, Чарлі.

Вони передають їх мені, я на кілька сантиметрів опускаю своє вікно й викидаю їх з машини.

— Вони весь час будуть з’являтися? — питає вона. — Вони ніколи не зупиняться.

І вона правду каже. Іншим Джейсонам не можна вірити. Затія з лотереєю — дурниця.

— Я думав, що з цим можна якось упоратись.

На мене навалюється страшенна втома.

Моє обличчя із кожною секундою болить дедалі сильніше.

Я кидаю погляд на Даніелу.

— Відчини-но бардачок.

— А що я шукаю? — питає вона.

— Не знаю.

Вона витягає інструкцію користувача «Субурбана». Страховку і реєстраційні документи.

Манометр для вимірювання тиску в шинах.

Ліхтарик.

І такий знайомий мені шкіряний мішечок.

Ми сидимо в нашому обстріляному «Субурбані» на закинутій парковці.

Я їхав усю ніч.

Я розглядаю своє обличчя в дзеркалі. Ліве око фіолетове, сильно напухло, шкіра на лівій вилиці почорніла — під нею зібралася кров.

Доторкнутися неможливо.

Я повертаюся до Чарлі, потім дивлюся на Даніелу.

Вона перехиляється через центральну консоль і легенько проводить нігтями ззаду по моїй шиї, питає:

— У нас є якийсь інший вибір?

— Чарлі? Це також і твоє рішення.

— Я не хочу їхати.

— Я знаю.

— Але я думаю, що ми мусимо це зробити.

Раптом мені набігла найдивніша думка, промайнула, як легка літня хмарина.

Ми явно дійшли до межі. Все, що ми будували — наш дім, наша робота, наші друзі, наше спільне життя — все пішло прахом. У нас не лишилося нічого, крім нас самих, але цієї миті я почуваюся найщасливішим за все своє життя.

Ранкове сонце пробивається крізь тріщини в даху, розкидаючи плями світла по темному, порожньому коридору.

— Крута місцинка, — зауважує Чарлі.

— А ти знаєш, куди йти? — питає Даніела.

— Де-де, а тут я можу провести нас до місця із зав’язаними очима.

Я веду нас цими обідраними, занехаяними проходами, мало не падаючи від утоми. Мене тримає кофеїн і страх. Я запхав іззаду за пояс пістолет, який я прихопив із тієї хатини, шкіряний мішечок Джейсона-2 затис під рукою. Раптом я згадую, що коли на світанку ми заїхали в південний район, то, звертаючи на захід від центру, я навіть не глянув на силует міста на обрії.

Було б непогано кинути на нього останній погляд.

Відчуваю напад жалю, але швидко його вгамовую.

Я згадую всі ті ночі, коли я без сну лежав у ліжку й намагався уявити, як би все склалося, коли б я не вибрав те відгалуження дороги, йдучи яким, я став батьком і посереднім професором фізики, а не зіркою у своїй царині. Гадаю, що причина всьому — бажання мати те, чого в тебе немає. І чого, як мені здавалося, можна було досягти, зробивши інший вибір.

Але правда полягає в тому, що я таки зробив той інший вибір.

Бо я — це не тільки я.

Моє розуміння ідентичності особистості сильно похитнулося — виявляється, що я всього лише одна грань істоти на ім’я Джейсон Дессен, істоти, яка має безкінечну кількість граней, і яка зробила всі можливі варіанти вибору, і прожила всі можливі життя.

І я не можу позбутися думки, що ми — це щось більше, ніж просто загальна сума всіх виборів, які ми зробили, і що весь той безмір шляхів, які ми могли обрати, також якимось чином впливає на весь загал нашої ідентичності.

Але чхати я хотів на всіх тих інших Джейсонів.