Пол Стюарт - Бурелов

Коли Живчик звів очі догори, знову спалахнула блискавиця. Вона розгалузилась по вигнутій поверхні Великої бурі цілою мережею електричних річок і вибухнула рожевими та зеленими колами.

Цим разом грякнуло дужче, ніж звичайно; потім шварнула ще сліпучіша блискавка. І весь час, поки відраховувано невідворотний плин секунд, що передували зіткненню, «Бурелов» весь трясся і тріщав. Живчик обіруч уп’явся в балку лівобіч від себе і напружив ноги.

П’ять… чотири… три…

У-у-у-у-у! — гув вітер і його пронизливе жалібне виття підносилося до оглушливого вереску.

Два…

Ніколи ще «Бурелов» не мчав так прудко. Живчик ще міцніше припав до балки. Корабель скажено кинуло вперед.

Один…

Ж-ж-ж-жу-у-у-х!!!

Як осінній вітрюган пориває вдалину падучий листок, так «Бурелова» зненацька підхопив і поніс із собою вихоровий потік. Корабель тяжко завалився на лівий борт, даючи страхітливий кант. Живчика відірвало від бімса і пожбурило назад на устелену соломою підлогу.

— О-о-о-о-й! — скрикнув він, летячи в повітрі. Він глухо гупнув додолу, голова різко відкинулася і з гучним стуком ударилась об край Камбаломордової лежалки. В очах йому потемніло.

Камбаломорд глянув униз і вилупив зуби.

— Отак-то, паничу Живчику, — промовив він. — Залишайся тут, у мене під боком, щоб я міг за тобою пантрувати.

Нагорі капітан і залога робили все, щоб утримати «Бурелова» в повітрі. Поки Вевека стискав штурвал у своїх могутніх лабетах, пальці Захмарного Вовка літали над клавіатурою важелів.

Двадцять весен збігло відтоді, як він закінчив Лицарську Академію, двадцять весен спливло відтоді, як він опанував усі премудрощі ловів бур — а за двадцять років багато чого забувається. Коли Захмарний Вовк трішечки піднімав таку-то гирю і ледь-ледь спускав таке-то вітрило, то дослухався більше до інстинкту, ніж до підказки пам’яті.

— Лoви бур! — побожно промурмотів він.

Їх невпинно, в супроводі невгавучого свисту несло по небу всередині зони пониженого тиску Великої бурі. Обачно, дуже обачно і лишень потроху Захмарний Вовк використовував гарячі вихорові потоки, щоб помалу-малу просуватися вздовж зовнішнього краю бурі — до її голови.

— Тпру, мій красунчику! — шепотів капітан «Буреловові». — Отак, а тепер трохи легше… — Він спробував ледь-ледь спустити носову гирю. Небесний корабель клюнув носом.

— Підійняти грот! — звелів Захмарний Вовк. Тем Човноводі Стоуп Рипуча Щелепа збентежено видивились одне на одного. Та це ж божевілля — розпускати грот у такий вітер! Запевне вони недочули. — Підійняти цей триклятий грот, поки я не викинув вас за борт — і ви не засмажились на небесному багатті! — заревів капітан.

Тем і Стоуп Рипуча Щелепа прискочили до щогли. А коли вітрило розпустилось і затріпотіло на вітрі, Захмарний Вовк звернув до неба коротеньку молитву, присягнувши довіку бути чеснотливим — якщо тільки витримає вітрило.

— А тепер побачимо, — процідив він крізь зціплені зуби, знову переводячи скупчений погляд на важелі гир. — Підняти передню гирю, опустити гирю лівого борту, маленьку… — «Бурелов» затремтів. — Середню… — Корабель нахилився ліворуч. — І велику…

Коли було спущено третю гирю, «Бурелов» — утримуваний на місці за допомогою грота біля голови урагану — почав сповільна повертатися. Захмарний Вовк прикипів очима до компаса. Мало-помалу небесний корабель розвертався під заповітний кут у тридцять п’ять градусів, аби могти безпечно засягнути в осердя бурі.

— Сорок п’ять градусів, — відлічував капітан. — Сорок… Тридцять сім… Тридцять шість…

— Згорнути грот! — покликнув він дужим голосом.

Цим разом команду не довелося повторювати двічі. Тем Човновод зі Стоупом Рипучою Щелепою дружно попустили линву, і вітрило опало. Небесний корабель поволеньки поплив уперед, і його вмент поглинуло густе, грізно здиблене кармазиново-чорне хмаровиння. Вони входили у Велику бурю.

Повітря сліпило очі й викликало задуху. Воно лускотіло й іскрилося. Скрізь тхнуло аміаком, сіркою та тухлими яйцями.

Навкруги стругав хвиський, смалкий вітер. Він гримав у борти і першої-ліпшої хвилини загрожував переламати рипучу щоглу навпіл.

— Ну ще трохи, мій хорошунчику, — ніжно укоськував «Бурелова» Захмарний Вовк. — Тобі це до снаги. Ти подужаєш безпечно нас доправити до осердя Великої бурі…