Пол Стюарт - Вільняк

Маґда із Ксантом зачаровано дивилися, як зубощири велетенськими скоками перестрибували хижі й ухилялися від гоблінівських стріл та списів. Ще мить — і дужі плигуни почали перемахувати через барикади. Напинаючи повіддя, улани заспокоювали розжоханих тварин. Рук зупинив свого Чинквікса, вистрибнув із сідла, підбіг до друзів і обійнявся з ними.

— Нарешті ви вже тут! — засапано промовив він.

Його обличчя було у кривавих саднах, руки в синцях, накидка перетворилася на закривавлену і пошматовану полотнину. Та хай там що, а він був живий і, судячи з широкої усмішки на обличчі, здоровий.

— Ти не уявляєш, Руку, яка я рада тебе бачити, — зізналася Маґда, і очі її заблищали від сліз. — Послухай, коли вже скінчиться ця різанина, скінчаться січі-потребизни?.. Вбивства?..

Ксант заспокійливо торкнувся її руки і відтяг Рука набік.

— Їй стільки довелося всього пережити, — зітхнув хлопець. — Та й не тільки їй.

Рук порозуміло кивнув головою.

— Знаю, Ксанте, знаю, — сказав він. — Але це ще далеко не кінець. Ти тут побудь із нею, а я тим часом складу рапорт.

Він обкрутився на підборах і подався до Фенбруса Лодда, який стояв у товаристві Професорів Темрявознавства та Світлознавства, Громового Вовкуна та Фелікса.

— Галявожери, — коротко відрапортував Рук. — Сунуть просто сюди.

Громовий Вовкун кивнув головою.

— Хлопчина має рацію, — показав він на снопи іскор та хмари чорного диму над далекими невидимими машинами, що струшували повітря гупотнявою, ревом та скреготом. Професори Світлознавства і Темрявознавства скинулися очима.

— Отак-то, Ульбусе, — промовив один з них. — Спочатку сельбища, потім бібліотека, а там і за місто візьмуться…

— Правду кажеш, Таллусе, — відповів другий. — Звідси відступати вже нікуди.

Рук нахмурився.

— Що, Великої бібліотеки вже немає?

— Ех, Руку, Руку, — озвався Фелікс. — І Варіс теж немає. Я думав, батько збожеволіє. Втратити все за один день.

— Не все, — заперечив Рук. — По-перше, у вас є ще Фелікс, і ось…

Він добув щось із-за пазухи і простяг Фенбрусові.

Фенбрус упізнав берестяний сувій під титулом: «Про розплоджування зубощирів».

— Цей трактат покладе початок новітній Великій бібліотеці, — пояснив Рук.

Фенбрус підвів погляд, ув очах його стояли сльози. Звідусіль долинав лиховісний рев та брязк галявожерів. Міцно затиснувши в руці трактат, Фенбрус Лодд рішуче рушив до барикади. Очима він кресав блискавиці.

— Брешете, на ваше не вийде! — закричав він. — Окаянні гобліни, ви спромоглися перемогти нас під Великою бібліотекою, але війни ви ще не виграли!

Підстрибуючи на горбках, здоровенні галявожери з диким скреготом та оглушливим ревом перли вперед. Легко, мов карткову хатку, валили барикади і сунули далі вулицями Нового Нижнього міста, плюндруючи і трощачи все на своєму шляху. Пекельна машинерія рівняла з землею вежі, підгортала під себе вуличні ліхтарі й розкидала на всі боки вуличну бруківку.

Ніщо не годне було встояти перед таранами, стінобитними кулями, піками, косами, ланцюгами та ціпами; там, де проходили галявожери, залишалася пустка. Будівлі одна за одною оберталися на мішму щебеню та потрощеного дерева, оповиту густими хмарами куряви.

Відразу за смертяними машинами бігли симбіотики. Бражні гобліни, дрібногобліни, павуконоги та гобліни-лісовики — те все сунуло вперед безладною юрмою, а щоб бідахи не стишували кроку, їх супроводжували плескатоголові наглядачі з гарапниками. Трохи далі, розтягшись по східних угіддях, зімкненими лавами стояли молотоголовці та патлаї і чекали свого часу. У їхньому натовпі, зібравшись під багато оздобленим склепінням, радили раду племінні вожді.

Гірко ридала огрядна Паніматка Медопий, її щоки були мокрі від сліз.

— Кохані мої діточки! — раз за разом хлипала вона.

— Вгамуйся! — гаркнув Жмутковолос Сокироноша. — Усе найважче візьмуть на себе Шумограєві галявожери. А твоїм симбіотикам зоставатиметься добивати зацілілих оборонців.

— Чи то видано, щоб гобліни так воювали! — презирливо сплюнула золотоголова Літуґґ. — Мої воїни повинні омочити мечі у крові вільняків!

— Не хвилюйся, — заспокоїв її Жмутковолос. — Як доберемося до нетряцьких печер, то вже чого-чого, а крові для твоїх горлорізів не бракуватиме!