Дара Корній - Зворотний бік сутіні

— Я ніколи вас, жінок, не зрозумію. Ви всі трохи навіжені… Навіть безсмертні. Що ж тоді дивуватися ще немудрій і геть юній безсмертній, якщо мудрі та перевірені тисячоліттями чинять препаскудно? Слід терміново скликати Рать світів.

Навія тримала Мора за руку:

— Стій, Правителю, ще встигнеш зі зборами. Тепер ти бачиш, хто тобі вірний друг, а хто брехун і зрадник. Так-так, і хоч Мара моя рідна сестра, хоч я й досі її люблю, та правда понад усе. Пообіцяй мені, Правителю, що по справедливості покараєш винуватих.

Мор зміряв Навію з ніг до голови втомленим сердитим поглядом. Та аж зіщулилася під ним. Чоловік невдоволено хмикнув:

— Що? Пообіцяти тобі? Та хто ти така, жінко? Я також за те, щоб було винних покарано. Але з чого ти взяла, Навіє, що вбивство моєї онуки — то справа рук твоєї сестри? Мальва і її онука. Навіє, дорога! Я — чоловік, але це не синонім слова «телепень». Я знаю, як сильно ти «любиш» свою сестру, і тому врочисто обіцяю: винуватці цього злочину будуть знайдені та покарані. Справжні винуватці, не підставні. І якщо з’ясується, що Мара до цього причетна, то… Пощади не буде. Але якщо з’ясується, що у цьому винувата ти, то від тебе залишиться тільки купка попелу. Зрозуміла?

Навія схилилася над каменем, де щойно палав вогонь, розгребла руками попіл, дістала зелену стрічку цілу та неушкоджену. Простягнула Мору.

— Я все зрозуміла. Візьми стрічку. Я знаю, що таке пам’ять.

Мор мовчки взяв стрічку, запхав її в кишеню, невдоволено скривився. Він ніколи не повірить цій жінці. Ніколи.

Навія схопила Мора за руку і заговорила. Була геть збентежена.

— Але, Море, ти ж сам щойно бачив у вогні правди Мару… — почала виправдовуватися.

Мор перебив, вириваючи свою руку з її долоні:

— Я щойно бачив, Навіє, як ти вправно смикнула за мотузочку, і тільки. Так, стрічка належить Марі, і вона її дала Мальві, але… Що до чого — потрібно з’ясовувати. І, знаєш, слава Сварогу, не ти будеш це вирішувати. Ти ж ненавидиш усіх. Ненависть — це руйнівна сила.

Навія недобре блиснула очима, криво посміхнулася. Вона не стала заперечувати Мору. Лишень стенула плечима, наче говорила: «Розбирайся-розбирайся, а ми подивимося, за ким правда!»

Мор кивнув їй, буркнув: «Дякую, Навіє. Най Чорнобог береже тебе», — і, карбуючи крок, рушив у бік Храму Чорнобога. Він мав віддати деякі розпорядження.

Той, хто посіяв вітер, обов’язково пожне бурю. Навія задоволено потирала руки… Сумніви було посіяно в душі Мора. Вона ніколи і нізащо не зізнається в тому, кого насправді вона побачила в дзеркалі вогню. Велика дяка сірому другу за підказку. Згадала ту мить.

Їх усіх за наказом Мора було послано нишпорити по кущах і закапелках з обох боків Мертвої ріки та шукати Мальву — чи живу, чи мертву. Навію дратували такі накази, та мусила скорятися, знаючи несподівано палку любов коханого Мора до тої малої задрипанки. У списку ворогів Навії вона тепер стояла на другому місці, звісно, після Мари.

Мара — рідна кров, та нерідна по духу. Навія пам’ятає той день, коли сестра народилася. Авжеж, хіба забудеш час, коли ти перестала бути для найрідніших центром турботи, розуміння й любові. Навія вже тоді займалася у Вчителів у Храмі Чорнобога. І найкращим приятелем, близьким і по духу, і в поглядах на все на світі, був Мор. Після того як батьки повністю віддалися турботам про меншу сестру, це ще більше зблизило Навію та Мора. І вони стали нерозлийвода. І хоч молодий чоловік тоді до неї не виявляв знаків уваги, які мав би робити закоханий, вважаючи Навію просто вірним другом, дівчина вперто і терпляче чекала… Бо така дружба обов’язково мала стати коханням. Бо ніхто ніколи його так сильно і по-справжньому не кохатиме.

Та не всі дружби між чоловіком і жінкою закінчуються коханням. Ставлення Морока до Навії так і залишилося дружнім, бо в життя чоловіка увірвалася інша жінка. Молодша сестра Навії. Мара — ніжна, спокійна, завжди впевнена у собі, трішки меланхолійна, яка терпіла всі кпини й знущання сестри і любила її тільки за те, що та рідна кров. І коли Навія зрозуміла, що для Мора вона так і залишиться другом, бо застала того на колінах перед сестрою, коли він освідчувався, світ перевернувся… Її кохання перетворилося на хворобливу одержимість. І нехай Мара не відразу відповіла Мору взаємністю, навпаки, вона надто різко відмовила йому, бо знала: Навія кохає цього чоловіка, а вона дуже любить свою старшу сестру… Але нічого не змінив ані цей дурнуватий вчинок, ані те, що Мара, аби вгодити сестрі, пішла навіть далі, вже знаючи, як та до неї насправді ставиться, бо випите зілля правди оголило всі взаємини.