Эрин Хантер - Ліс таємниць

І тут Вогнесерд усвідомив, що Сіросмуг уже не стоїть поруч із ним. Роззирнувшись, він побачив, як його друг зникає за Великим Каменем. Ще мить чи дві — і ось уже Срібнострумка, вислизнувши з гурту Річкових котів, шмигнула за ним.

Вогнесерд зітхнув. Він глянув на Тигрокігтя, гадаючи, чи не побачив воєвода зникнення його друга. Але Тигрокіготь уже почапав геть до Одновуса з Вітряного Клану, тож Вогнесерд трошки розслабився.

***

Знервовано шмигаючи галявою, Вогнесерд мимохіть підійшов до гурту старійшин — там був Плямошкур із Громового Клану, решти він не знав. Старі коти повсідалися під лискучим листям куща падуба, де сніг був трошки мілкіший. Краєм ока стежачи за Сіросмугом, Вогнесерд умостився, щоб послухати їхню розмову.

— Я собі пригадую гололист, гірший навіть за цей, — говорив старенький чорний кіт із посрібленою сивиною мордочкою й пошрамованими у численних битвах боками. Його коротка плямиста шерсть пахла Вітряним Кланом. — Річка тоді замерзала більш ніж на три повні.

— Твоя правда, Крукошубе, — погодилася смугаста королева. — І здобичі було куди менше, навіть у Річкового Клану.

На якусь хвилю Вогнесерд зачудувався, як це двоє старійшин із Кланів, що нещодавно так ворогували, зараз спокійно собі розмовляють і не плюють одне на одного жовчю. Але потім зрозумів: це ж старійшини. За своє довге життя вони бачили не одну жорстоку битву.

— А подивіться на молодих вояків, — додав старий чорний кіт, зиркнувши на Вогнесерда. — Вони навіть не знають, що таке скрута.

Вогнесерд незручно зачовгав прілим листям і спробував напустити на себе шанобливий вигляд. Плямошкур, що сидів поруч із ним, дружньо підмахнув хвостом.

— То ж, здається, саме тієї зими Синьозірка і втратила своїх кошенят, — нявкнув Громовий старійшина.

Вогнесерд нашорошив вуха. Він пригадав, що Крапохвістка якось розповідала про кошенят, які народилися у Синьозірки. Це сталося саме перед тим, як вона стала воєводою Клану. Але він нічого не чув про те, скільки було кошенят і коли вони померли.

— А пригадуєте, яка відлига була того гололисту? — Крукошуб перебив роздуми Вогнесерда, поринувши у власні спогади. — Річка в каньйоні тоді розлилася майже до борсучих нір.

Плямошкур здригнувся.

— Аякже, добре пригадую. Громовий Клан не міг навіть перетнути струмок, щоб прийти сюди на Зборище.

— Деякі коти тоді потонули, — смутно нагадала Річкова королева.

— Здобич також, — додав Крукошуб. — Ті коти, що вціліли, мало не вмерли з голоду.

— Не приведи нас Зореклан до такого! — палко сказав Плямошкур.

Крукошуб плюнув:

— Та цей молодняк нізащо не впорається. У ті часи ми були всі разом.

Вогнесерд не стримався:

— Але ми й зараз маємо сильних вояків…

— Хто тебе запитував? — прогарчав старий котяра. — У самого ще молоко на вусах не обсохло!

— Але ми... — Вогнесерд урвав мову, бо повітря розітнув пронизливий крик і всі навколо затихли. Він повернувся до чотирьох котів, що вже сиділи на верхівці Великого Каменя. Провідники Кланів здавалися лише чорними обрисами у срібному сяйві місяця.

— Тсс! — прошипів Плямошкур. — Віче зараз почнеться. Він ще раз смикнув вухами і лагідно промуркотів: — І не зважай ти на Крукошуба. Він би і в Зореклані знайшов приключку.

Вогнесерд вдячно лизнув Плямошкура, підібгав під себе лапи і наготувався слухати. Високозорий, провідник Вітряного Клану, розпочав із розповіді про те, як його коти оклигують після битви проти Річкового та Тіньового Кланів.

— Один наш старійшина помер, — нявкнув він, — але всі вояки вижили... — і після паузи провідник значуще додав: — ... щоб знову битися, коли настане час.

Ночезір прищулив вуха і примружив очі, а от Кривозір глибоко й загрозливо загарчав.

Вогнесерд увесь наїжачився. Якщо провідники кинуться один на одного, інші коти теж розпочнуть бій. Чи траплялося таке на Зборищі? Звісно ж, навіть Ночезір, провідник Тіньового Клану, не ризикне накликати на себе гнів Зоряного Клану, порушивши священний мир!

Поки Вогнесерд із осторогою спостерігав за розлютованими котами, наперед вийшла Синьозірка.

— Це добрі новини, Високозорий, — делікатно нявкнула вона. — Ми всі маємо радіти звістці про те, що Вітряний Клан знову почувається сильним.

Блакитні очі кішки сяяли у світлі місяця, коли вона дивилася то на Тіньового, то на Річкового провідника. Ночезір відвернувся, щоб уникнути її погляду. А Кривозір тільки схилив голову, і тому неможливо було збагнути, про що він думає.