Тамара Крюкова: Гордівниця Злата

— Завтра вранці, коли ти вип’єш останній ковток еліксиру життя, перлини розчиняться, і чарівне зілля перетвориться на отруту Варто тобі пригубити його, ти станеш божественно красивою, але глибоко нещасною. Разом із красою в тебе ввійде непомірна гординя — гріх, що здатен зруйнувати всі твої чесноти. Ось чому я не можу виконати твого прохання. Не варто міняти щастя на красу, — сказала фея.

— Ой, люба хрещено, хіба можна бути нещаснішою за мене? — заплакала бідна дівчина.

— Я бачу, що ти засмучена, але повір мені, це мине. Час — найкращий лікар. Обіцяй мені, що не торкнешся чарівного флакона, — суворо сказала хрещена.

— Обіцяю, — нехотя відказала Злата.

Настала ніч. У хатах один за одним згасали вогні. Найдовше світилися вікна в маленькій квартирці над бакалійною крамничкою. Мешканцям міста було невтямки, що сьогодні там приймають незвичайну гостю. Нарешті й ці віконця згасли. Місто занурилось у пітьму. Злата лежала в ліжку, але сон не йшов до неї. Вона думала про заповітний флакон і про рожеву перлину. Скоряючись нездоланному потягу, дівчина встала з ліжка та вийшла в коридор.

Ніч була тихою. Місяць, мов ліхтар, висів над містом, освітлюючи безлюдні вулиці. Круглі бані церкви та шпиль дзвіниці чітко вимальовувалися на темному оксамиті неба. У місячному світлі все виглядало таємничим і чарівним.

Здавалося, навіть сірі булижники бруківки перетворилися на срібні злитки. Найцікавіші промені зазирали у вікна будинків, де мирно спали мешканці маленького містечка.

Злата навшпиньки пройшла до кімнати, відведеної для дорогої гості, й обережно прочинила двері. «Я лише погляну на рожеву перлинку й відразу ж піду», — сказала вона собі.

Судениця мирно спала. Заповітний флакон, відблискуючи зламами кришталю, стояв на туалетному столику біля ліжка. Злата тихенько підійшла до нього, погладила кришталеві грані пальцем і, взявши пляшечку в долоні, піднесла її до вікна. У місячних променях рожева перлина світилася зсередини таємничим неземним світлом. Злата не помітила, як відкрила накривку й зробила ковток. Схаменувшись, дівчина злякалася своєї зухвалості, але тієї ж миті заспокоїла себе. Хрещена все одно дала б їй зілля, а отже ніякої біди не скоїлось.

Перш ніж поставити флакон на місце, дівчина ще раз подивилася на нього. Перлини щезли, а замість них на дні пляшечки плескалася, мов розплавлене срібло, тягуча рідина. Щось начебто підштовхнуло Злату: «Ось вона — краса! Упустиш — так і будеш усе життя «козлиною королевою!». Дівчина знову піднесла флакон до губ і зробила останній ковток.

Цього разу зілля виявилося гірким, як полин. Златі дух забило й запаморочилась голова. Флакон випав з її ослаблих пальців і, вдарившись об підлогу, розлетівся на друзки. Дівчинці здалося, що вона помирає. Земля захиталася під нею, і вона впала непритомна. Коли Злата прийшла до тями, то побачила хрещену, яка схилилася над нею.

— Бідне дитя! Що ж ти наробила! — скрикнула фея.

Заплакавши, дівчина почата просити у Долі вибачення, але у відповідь судениця гірко зітхнула.

— Я тебе пробачила, але мого прощення замало. Трунок гордині вже увійшов у тебе. Він отруюватиме твоє життя, і ти ніколи не будеш такою, як колись.

— Хрещено, будь ласка, допоможіть мені позбутися злих чарів, — заливаючись слізьми, просила Злата.

— Мої чари тут безсилі. Лише ти сама можеш допомогти собі. Для цього треба пройти тяжке випробування, але рідко кому це вдається, — похитала головою фея.

— Що за випробування? Підкажіть мені, люба хрещено. Я на все згодна, — заблагала Злата.

— Ти станеш на шлях одужання лише тоді, коли щиро пошкодуєш про те, що ти — гордівниця. Шлях цей довгий і складний, тому що від трунку гордині можна позбутися, лише спізнавши, що означає БУТИ ГІРШОЮ ЗА ВСІХ І НИЖЧОЮ ЗА ВСІХ, БУТИ ПОРОХОМ ПІД НОГАМИ ІНШИХ. Не зазнавши цього, тобі не позбутися злих чарів.

— Я обов’язково їх позбудусь! Я вже про все шкодую, — палко вигукнула дівчина.

— Нерозумна дитино, ти так нічого й не зрозуміла, — сумно вимовила Доля. — Я хотіла зробити тебе щасливою, але ти обрала для себе іншу долю. Що ж, чому бути, того не минути. Прощавай!

Фея сплеснула в долоні й щезла. На тому місці, де вона щойно стояла, здійнявся сніп іскор і згас без сліду.