Чарлі Джейн Андерс: Усі птахи в небі (ЛП)

— Дурний кіт! — закричала вона. — Дурний кіт! Ти не можеш нас з'їсти!

Томмінгтон розізлився,

— Перша людина, яку я зустрічаю, і яка може розмовляти, думає, що я дурний? Гар-разд! Спробуєш моїх кігтів!

Кіт, який мабуть мав велику практику, почавши її ще з килимів і штор вдома, побіг по корі дерева, кинувся на одну гілку, потім на іншу, вище, і ще до того як Патриція і Дірпп змогли зрозуміти, що відбувається, проминув уже півдороги до них.

— Ми потрапили в пастку! Як ти думаєш? — проспівав Діррп.

Патриція почекала, поки Томмінгтон не доліз до вершини, а потім почала спускатися вниз по іншій стороні дерева, з гілки на гілку, так швидко, що майже падала, а потім опинилася на землі сидячи на ягодицях.

— Ей, — сказав Томмінгтон згори, де його великі очі блимали місячним світлом. — Куди ви зібралися? Поверніться сюди!

— Ви просто кіт, — сказала Патриція. — Ви хуліган, і я збираюся залишити вас там. Ви повинні подумати про те, що ви робите. Це неприємно іншим. Я прослідкую, щоби хтось прийшов і зняв вас звідти завтра. А поки-що ви можете залишитися там на даний момент. Я повинна піти і дещо робити. До побачення

— Почекайте! — сказав Томмінгтон. — Я не можу залишитися тут. Тут занадто високо! Мені страшно! Поверніться!

Патриція не оглянулася. Вона чула, як Томмінгтон протяжно нявчить, поки вони не перетнули велику лінію дерев. Вони заблукали ще двічі, і в один прекрасний момент Діррп почав плакати у своє вціліле крило, коли вони нарешті вийшли на стежку, яка вела до Великого Дерева. І ще був крутий підйом, який довелося долати, хапаючись за виступаюче коріння.

Патриція вперше побачила верхівку Парламентського Дерева, яке, здавалося, виростало з ландшафту, і ставало все більш високим і приголомшливим, коли вони наближалися. Дерево було свого роду птахом, як і сказав Діррп, але замість пір'я у нього були темні гілки, які опускались до землі. Воно нагадувало найбільшу церкву у світі. Або замок. Патриція ніколи не бачила замків, але здогадувалася, що вони виглядають майже так само.

Сотні пар крил літали над деревом, а потім сідали на нього. Величезна колекція пташиних фігур, тільки рухлива і жива.

— Все гаразд, — зацвірінькав Дірпп. — Вона зі мною. Я зламав крило. Вона принесла мене сюди, щоб я міг отримати допомогу.

Єдиною відповіддю довгий час була тиша. Потім від верхівки Дерева до них спустився орел, білохвостий птах з гачкастим дзьобом і блідими зондуючими очима.

— Ви не повинні були приводити її сюди, — сказав орел.

— Мені шкода, маам, — сказав Дірпп. — Але все гаразд. Вона може говорити. Вона дійсно може говорити. — Дріпп повернувся до вуха Патриції. — Скажи їм. Що-небудь!

— Ну... привіт, — сказала Патриція. — Вибачте, якщо ми вас потурбували. Але йому потрібна ваша допомога!

Від звуків людського голосу всі пташки впали в величезну несамовитість і крик. Вони кричали і махали крилами, поки велика сова не ухнула і не закричала:

— Парламент, до порядку.

Орел нахилив білу пухнасту голову вперед і тепер уважно вивчав Патрицію. — Отже, ти напевно нова відьма у нашому лісі?

— Я не відьма. — Патриція жувала свій великий палець. — Я принцеса.

— Вам краще бути відьмою. — Велике темне тіло орла перемістилося чаклунським способом на гілку. — Тому що, якщо ви не відьма, то Дірпп порушив закон, привівши вас. І його доведеться покарати. У цьому випадку ми, звичайно, не зможемо виправити його крило.

— О, — сказала Патриція. — Тоді я відьма. Напевне.

— Ага. — Дзьоб орла націлився на неї. — Але вам доведеться це довести. Або ви і Дірпп будете покарані.

Патриції не сподобалося, як це звучало. Різновиди птахів знову почали збуджено щось кричати.

— До порядку! — незграбна ворона обмежила їх крики, нагадуючи про важливість дотримання парламентської процедури. Один птах був настільки наполегливим, що орел був змушений підлетіти до почесного джентльмена з широким змахом крил, і той одразу забув, що він збирався сказати.

— Як я можу довести, що я відьма? — Патриція подумала, чи зможе вона втекти. Птахи літають досить швидко, чи не так? Напевно, вона не могла би втекти від багатьох птахів, якщо б вони були налякані. Особливо від магічних птахів.

— Добре. — Гігантська індичка на одній з нижніх гілок, з брязкальцями, які виглядали як комір на судді, підвелася у вертикальне положення, і, здається, проконсультувалася з деякими символами, вирізаними на боці дерева, перш ніж видати гучний горловий звук.