Дара Корній: Зворотний бік темряви

Усередині дівчини наростав спротив. Що ж, якщо він думає, що вона сюди прийшла, щоб стати на бік темних, то дуже помиляється. Бо якщо у нього і його компанії щодо неї свої плани, у неї щодо них можуть бути також протилежні.

Мальва різко перебиває Стрибога:

– То капєц, може, заткнешся, Стрибоже? Чесний самаритянин, блін. Птаха – брехуха, а ти хто? Га? Мо’, художника Святослава згадаєш? Борець за правду віднайшовся, бляха муха! Не лікуй мене, добре? Чи ти хочеш зробити все можливе й неможливе для того, щоб я навіть не спробувала тебе запізнати, зрозуміти логіку вчинків. Бо ні про яку любов, Стрибоже, до так званого батька з мого боку і мови наразі нема. Затям собі таке: я донька своїх матерів та свого батька. Так, мами у мене дві – та, що дала мені життя, і та, що виростила. Пощастило мені з мамами. І ще хрещену маму маю. Птаху. Бо без неї і не народилася б. А от з батьками сутужно. Тому що справжній, поки, лишень один. І це не ти. Бо це високе звання слід заслужити. А чим ти його заслужив? Може, ще на когось перетворишся та прикриєшся пишними ідеалами? Тому-то таке, друже бобер… Патякаючи різну дурню, лишень шкодиш собі.

Стрибог ошелешено дивився на Мальву, аж рота від несподіванки відкрив. Через те нагадував не жорстокого та сильного бога, а розгубленого хлопчика, якого спіймали на гарячому. Але врешті, зібравши докупи всі думки, видав із себе ще одну словесну порцію:

– Що? Як це? Це, це…Той хлопець Святослав – то зовсім не те, що ти думаєш. Ти потім зрозумієш. І в мене не було іншого виходу, щоб той… І я ж не знав, хто ти, тобто не та…Е-е-е-е-е-е… Тобто то все світлі, вона, та клята Пані Довершеність, у всьому винна. – Ледве не перейшов на крик, бо аргументів не вистачало: – Врешті, дочко, це несправедливо! Чому ти їй більше довіряєш, аніж мені? Ус е непросто насправді, зрозумій, дитино.

– А то! Я ж не теперішня. Тобто… Чому тоді, як ти думаєш, я з тобою базарю, чисто по приколу, чи шо?

– Вибач, тобто що значить «базарю» і «приколу»? Ми не торгуємося, і тебе колоти я не збираюся.

Мальва аж сплеснула долонями:

– Тю, йо-ма-йо. Як у вас усе складно. Блін, і темні нормальної мови не знають. Ви ж наче маєте бути того – неправильними. Тобто більш центровими.

– Якими? – Мальва нажахано розуміла, що Стрибог її розуміє ще менше, аніж Птаха. Та принаймні намагалася, і у відповідь Мальва також пробувала з Птахою розмовляти нормально. А тут? Хе!

Дівчина наїжачилася, почала майже нормально відповідати і повільно казати, наче говорила з душевнохворим:

– До-ро-гень-кий, зо-ло-тень-кий та-точ-ку! Ка-жу, що я спецом, тоб-то спеці-а-льно, сю-ди прий-шла до те-бе, щоб по-ба-чи-ти світ тем-них у на-ту-рі, тоб-то на влас-ні о-чі, як-що вже інакше не можна. – Перевела подих, продовжувала вже спокійно: – І якщо ти кажеш, що мене підмовили, то помиляєшся, бо, до речі, тільки дякуючи Пані Довершеності, як ти Птаху обізвав, я зараз тут. Чесно зізнаюся, згадуючи твій фокус-покус зі Святиком і те, як ти ледве не порішив Птаху, не дуже хотілося до тебе повертатися. І тому, мій файнесенький таточку, у мене до тебе навіть не прохання, вимога. Щоб я нічого образливого в бік Птахи і випадів щодо простих смертних не чула, окей? І мені фіолетово-бузково, що там інші темні про це думають, зараз мене цікавиш тільки ти. Ну шо, зашарив, тобіж врубався? Тю. Блі-і-ін, зрозумів?

Мальва, коли дуже нервувала чи сердилася, вже не могла нормально говорити.

Стрибог вражено мовчав. Він не сподівався від Мальви такої реакції – це точно. Вона могла бути розгубленою, трохи зніяковілою, може, ледь-ледь упертою, але такою зухвалою… Він, будучи обмінчуком Святославом, здавалося, непогано вивчив її характер, манери. Ніжна, добра, довірлива. А тут така зверхність, презирство та непокора. Звісно, хлопчику Святославу вона хотіла подобатися, тому й старалася стати кращою, а зараз не до церемоній – вже яка є. І Стрибог ледве стримувався, щоб не бовкнути дівчині зайвого, бо найменше хотів зараз війни з власною донькою. Має юнка запальну вдачу. Ще закомизиться і передумає йти. Тож відповідав удавано спокійно, взявши себе в руки:

– Може, не станемо сваритися, дочко, га? І недоречно зовсім, люба, ставити якісь там вимоги. Чи ти не чула, що я щойно розповідав? Як ти можеш зі своїм рідним батьком так розмовляти? Ох, роботи у нас з тобою багатенько, я бачу. Тут великий та мудрий Морок має слушність – ти рідкий матеріал, а не щире золото. Та, зрештою, що хотіти від смертних, серед яких ти виросла? Хіба отруйне зілля може дарувати неотруйні плоди?