Марина и Сергей Дяченко - Мігрант

– Мені не досить інформації, – сказав Крокодил. – Де мені добути її?

Пристрій мав подобу плаского глиняного тареля. Офіцер звелів Крокодилу налити до нього води з фляги й почекати кілька секунд, поки «відбудеться встановлення».

Вода на тарелі припинила хвилюватись і завмерла, схожа на велику силіконову лінзу. Офіцер звелів Крокодилу торкнутися її дерев'яною посвідкою. Поверхня води здригнулася, скаламутніла, і в глибині, коли там раптом з'явився екран, Крокодил побачив своє ім'я, немовби видряпане тонкими штрихами: «Андрій Строганов».

– Відбулась авторизація, – сказав офіцер. – Та поки ваш статус не визначено, ви можете користуватися тільки цим пристроєм.

– Як користуватися?

– Ставте свої питання.

– Будь-які?

– Так, – офіцер уперше виявив ознаки нетерпіння. – Та від правильності запитання залежить відповідь, ви це розумієте?

– Отже, мені дадуть відповідь не повно, не чітко, не на всі запитання?

– Спробуйте, – офіцер повернувся до дверей. – А ще краще, відпочиньте. Ви перевтомлені. За потреби викличте лікаря.

– У яких правах обмежено залежного члена громади?

«У праві приймати рішення щодо громади в цілому. У праві встановлювати опіку над іншими людьми, зокрема й над власними дітьми. У праві приймати рішення собі на шкоду».

Відповіді на запитане вголос з'являлися миттєво, ніби нашкрябані на воді. А потім зникали.

– Що значить – приймати рішення собі на шкоду?

«Рішення померти. Рішення змінити долю на гірше. Рішення відмовитись від діяльності. Рішення…»

– Стоп, – Крокодил без тями, просто з корінням дер траву, встелену на підлозі будиночка. – Повноправний громадянин має право померти?

«Так».

– А хто визначає, краща певна доля чи гірша?

«Комплексний підхід – з увагою на те, чи відповідає діяльність потребам громади й психофізичним властивостям людини».

– Відмова від діяльності – це що?

«Відмова від свідомої діяльності, тобто роботи, навчання, самовдосконалення, дозвілля».

– Тобто залежний громадянин не має права сидіти й мухи бити?

«Згідно з вимогами рекреаційної діяльності, протягом обмеженого часу – може».

– А потім?

«Залежний громадянин не може відмовитись від свідомої діяльності».

– А повноправний?

«Повноправний громадянин приймає всі рішення щодо свого життя, зокрема реалізує право на самознищення».

– Он як…

Крокодил подивився на свої руки. Пальці позеленіли від трав'яного соку, нігті траурно взялися землею. Підлогу в будинку, здавалося, побила велетенська міль. «Ще вирахують із мого майбутнього хазяїна, – подумав Крокодил, – вирахують за шкоду, завдану міграційній службі…»

– У чім полягає тест – Проба – на повне громадянство?

«Низка завдань».

– І все?

«Низка завдань».

– Чи має залежний громадянин право вільно пересуватись?

«Так, якщо це не суперечить інтересам громади та його власним інтересам».

Крокодил подумав.

– Чи може залежний громадянин служити в міграційному офісі?

«Залежний громадянин не може працювати на позиціях, пов'язаних із відповідальністю перед громадою».

– Тобто ні?

«Ні».

Крокодил закусив губу.

– Що сталося на Землі?

«Інформація поза компетенцією джерела».

Він прокинувся цілком певний, що лежить у своїм ліжку, – ковдра вислизнула, а вікно прочинене, і звідти тягне. Він майже побачив двигтіння повітря над батареєю і край фіранки, що майорить через протяг. Він побачив кімнату в найменших деталях – колір і фактуру шпалер, неприбрану чашку на краю письмового столу, аркуш, що впав на підлогу… І вмить пригадав, що він не вдома, що він на іншій планеті, а по Землі ходять динозаври, і нема вороття.

Він сів. У маленькому будиночку було вогко й прохолодно: вікно розчахнуте, і на трав'яний килим, відрослий за ніч, випала роса. За вікном непорушно стояв ліс: щось у ньому тріщало й сопіло, посвистувало й ворушилось, і всі ці звуки були нарочито затишними, комфортними, без жодної нотки небезпеки.

Ніщо не існує вічно.

Згори, на небі й у кронах, уже зовсім розвиднилось. Унизу, при корінні, стояв густий туман і налягав присмерк. Стіни дерев'яного будинку пахли смолою та пилом. Крокодил заплющив очі – й знову побачив свою кімнату; подумки вийшов у коридор, почовпав у капцях на кухню, побачив плиту й холодильник із кольоровими магнітами на дверцятах… Він усе збирався подарувати їх синові… хоча востаннє вони бачилися три місяці тому, і Свєтка повезла малого до Англії… Чи все-таки до Німеччини?