Маріанна Малина - Via Combusta, або Випалений шлях

— Гм, — презирливо гмикнула Солдафонша.

— А з якого дива нам так пізно підігнали цих обранців долі? — нарешті звів на Антоніну ясні очі програмер із чудним прізвиськом Тарапата [4] Тарапáта ( укр. діал. ) — колотнеча, халепа, клопіт. і почухав ніс під окулярами, від чого ті підстрибнули догори.

— Вам не належиться обговорювати ці питання… — відрізала Антоніна.

— Угу, — байдуже глянув повз неї Тарапата, поправив окуляри, зітхнув і кивнув нам, вказуючи на стільці попід стінкою:

— Що ж, сідайте там, обранці.

Ми мовчки синхронно сіли. А очкарик тим часом розслаблено відкинувся на кріслі, витягнувши довгі ноги.

— Гм, — знову осудливо гмикнула Антоніна.

Тарапата поглянув на неї поверх круглих окулярів й іронічно кинув:

— Дякую, Антоніно Єгорівно! Можете вже мене покинути. І не забудьте доповісти куди треба…

На це Солдафонша тільки ще раз невдоволено гмикнула та з грацією броньованого танка щезла за дверима.

Очкарик повільно підвівся, ліниво підійшов до стінки, що геть була в якихось кнопочках, з хвилину набирав щось, чухаючи потилицю, потім, закінчивши, звернувся до мене:

— Вставай, щасливчику! — і клацнувши на останню, червону, від якої в стінці роз’їхалися дверцята, відкриваючи приміщення, чимось схоже на простору душову кабінку, вказав туди рукою: — Прошу!

Я підвівся й недовірливо подивився на нього, він у відповідь вишкірився:

— Заходь, заходь… Не бійся! Це — стандартна процедура санації. Щось по типу душу. Одяг викинеш ось туди, — вказав на щілину в кабінці,— нову отримаєш, натиснувши сюди.

Там, куди він показував, справді була кнопка з намальованим костюмом.

На вигляд Тарапата був досить юним, смішно кривив кирпатого, вкритого ластовинням носа і зовсім не скидався на лиходія. До того ж мерці самі не вдягаються, ще одним залізним аргументом заспокоїв себе я, і мужньо зробив крок у душову. Поки я мився, на стінці душу, як на моніторі, загорялися та щезали якісь цифри. Хвилин за п’ять вода вимкнулася, і мене обдало теплим повітрям. Коли я став уже зовсім сухим — натиснув на вказану кнопку. З отвору вивалився запакований у пластик пакунок із сірою уніформою. Я розірвав пакет і швидко вдягнувся. Саме вчасно, бо за мить двері автоматично відчинилися.

Перше, що я побачив, — це бліде від хвилювання обличчя Шулі. Він сидів, склавши руки на грудях і, мабуть, поки мене чекав, не дихав, бо коли нарешті узрів мене живим і неушкодженим — з полегшенням шумно видихнув повітря і навіть ледь порожевів.

— Вставай, тепер ти, — підштовхнув Шулю до дверцят душу очкарик. Потім повернувся до мене, вказуючи на стільця поряд зі столом:

— А ти сідай тут, обранець долі!

Далі Тарапата й собі всівся і заходився клацати щось на «клаві», потому глянув на монітор, потім іще раз придивився, наблизившись до екрана впритул і піднявши догори окуляри. Тоді відкинувся на кріслі, потер підборіддя та здивовано протягнув:

— Ого-о! Сто тридцять…

Після цього він з інтересом вилупився на мене, як на екзотичну істоту, й задумливо почухав свою і без того вже розкуйовджену маківку:

— Так, так… цікаво. Ану, давай іще проведемо аналіз крові…

Очкарик простягнув руку і витягнув зі скляної шафки над столом пляшечку спирту і йоду, а також вату й пластир, потім видобув із панелі під монітором щупальце, вставив туди голочку та скомандував:

— Давай руку.

Я був не в захваті від цієї процедури, але приречено простягнув долоню. Тарапата вправно і майже нечутно проштрикнув мені безіменний палець, дуже швидко видобув краплину крові, кинув мені проспиртовану ватку, клацнув мишкою та втупився в монітор.

— Нічого собі! — знову витягнув мармизу. — Та ще й із золотим співвідношенням… шістдесят один на тридцять дев’ять [5] 61 % на 39 % — співвідношення миш’яку та сірки в аурипігменті (від лат. «аурум» — золото, в перекладі з латини букв. — «золота фарба», середньовічна назва — «королівська жовта») — мінерал класу сульфідів складу As 2 S 3 . ! То тепер до тебе треба на «ви» звертатися…

Він зміряв мене поглядом і радісно гмикнув. Потім знову ткнувся поглядом у комп’ютер і запитав:

— Рік народження?

— Вісімдесят сьомий, — спантеличено відповів я.

Він швиденько щось набрав на клавіатурі та знову звернувся до мене:

— Ну що ж, давай іще раз руку, будемо номер давати.

Я знову довірливо простягнув руку, він узяв мій мізинець і знагла боляче проштрикнув шкіру чимось схожим на шприц.