Генри Олди - Снулль вампіра Реджінальда

Зірок було багато. Так багато, що дух перехоплювало.

Фортунат наблизився до Пумпернікеля, на ходу цитуючи куплет із раннього Меморандуму:

– Зіркам, юначе, немає ліку, а глибині – дна…

– Як це – ліку немає? – не відводячи погляду від неба, здивувався скарбівничий.

Уперше стало ясно, що він, по суті, ще дуже молодий.

– У цю мить, не зійти нам із цього місця, добре видно дві тисячі чотириста тридцять вісім зірок. Плюсмінус три зірки. Думаю, коли припусти наявність похибки на видимий астрал, на природні явища, які заважають вільному огляду, а також узяти до уваги, що більша половина видимих наших діамантів перебуває нижче обрію, і ми не можемо споглядати всю компанію одночасно…

Він на мить замислився, наморщив чоло.

– Вісім тисяч чотириста сімдесят дев’ять зірок! – вигукнув скарбівничий. – Я ладен закластися за цю благословенну цифру! І от що я вам скажу, пане Цвях…

Радісний, піднесений і сяючий Август Пумпернікель підхопився.

– Настане день, коли Висока Наука дозволить нам наблизити Овал Небес! Усякий зможе глянути зіркам у вічі! Я певен, що тоді їхня кількість, доступна посиленому магією зору, досягне…

Ще мить роздумів.

– Сімдесяти секстиліонів! О, дожити б!

Мисливець на демонів не спромігся на відповідь. Будьяке слово пролунало би блюзнірством і руйнувало б захоплення – таємниче, високе, недоступне простому магові вищої кваліфікації. Сімдесят секстиліонів? Він, який не боявся зустрічей із буйними дітьми Нижньої Мами, дагонами, ваалберитами й мамонцями, він здригнувся від двох слів, що означали нечувану кількість.

– Зірок без ліку, глибині – дна, – глузливо проспівав скарбівничий, демонструючи цілком пристойний, обертонистий тенор. – Хто автор такого примітивного обчислення?

– Адальберт Меморандум, – тепер уже Кручек прийшов другові на допомогу.

– Хто такий? Арифмет? Обчислювач? Орієнтувальник?

– Поет. Штабс-секретар Ложі Силаботоніків, автор «Куртуазного Декларата». Знаменитий, між іншим, піїт…

Пумпернікель бридливо наморщив брови:

– Пое-еет! Я завжди говорив: ця ваша поезія – жалюгідна подоба арифметики! Найпростіша числова основа: ямб, дактиль, трибрахій… тьху ти, як пак його?.. амфібрахій! У нас в академії говорили: в поети йдуть ті, кому не вистачило уяви для математики!

Він узявся в боки: ну-мо, спробуйте заперечити!

І раптом скис. Сів на колишнє місце, згорбився, накинув на плечі вовняний плед. Немов піднебесся над хлопом затягло хмарами, заважаючи дивитися на зірки.

– Добродії, вам буває страшно?

На щастя, хоробрі гвардійці були заклопотані власними справами. Інакше вони неодмінно поцінували би дивовижність Пумпернікелевої репліки. Чи буває нам страшно? Хіба страх буває? Страх накочує, приходить, охоплює…

Обидва маги кивнули без коментарів.

Так, мовляв, буває.

– Безпричинний? Ірреальний?

– Усілякий, – відповіли маги.

– Але такий, що страшнішого не буває?

– Такий – теж.

Скарбівничий зітхнув із полегшенням.

– А я думав, що це тільки в мене… Хочете, розповім?

У всьому минулому винуваті зірки.

Уперше жахливий сон наснився Августові Пумпернікелю за рік до закінчення Академії. Готуючись до іспиту з теорії небезпечних наближень, він настільки поринув у медитацію, що не помітив, як заснув. І перше, що побачив юнак у тім сні, були зірки.

Він перебував у приміщенні без даху. Зоряний пил безборонно сипався в зал, де арифмети: скопці, керівники кафедр і студіозусивипускники – насолоджувалися гармонією чисел. О, тут панував справжній бенкет розуму! Відкинувшись у застелених килимами ложах, упавши на волохаті звірині шкури, часом освіжаючи себе яблуками та збадьорюючись вином, товариство дозволяло собі найвишуканіші у світі задоволення.

Одні шалено бавилися скалярними й векторними величинами. Другі, впавши в екстаз, віддавалися стохастичній апроксимації. Треті, регочучи, мінімізували функціонал середнього ризику. Декотрі ретельно користувалися інтерполяційними поліномами, інші – вирощували дерева рішень, в усій їхній просторовій і тимчасовій складності.

Словом, снився рай.

Мовчазні служники снували поміж ложами, розносячи досконало білий папір, жовтуватий пергамент і кремовий папірус із цукрового очерету. Від чорнильницьневиливайок млосно пахло розарієм, скрипіли пера, записувалися формули й рівняння, яким ще не було рівних, – корінь добували з усього сущого, чудовий квадратний корінь, чий смак солодкий до млості, а плоди ароматні!