Морган Райс - Завдання Героїв

Тор кивнув, почуваючи себе краще. Так завжди траплялося після розмов з Рісом.

Він підняв голову і побачив перед собою величезні ворота казарми Легіону. Він був здивований, побачивши декілька інших хлопців, що стояли біля воріт, ніби чекаючи на них. Ще більше він здивувався, коли помітив, що вони посміхались та вигуками вітали їх. Вони кинулись вперед, схопили Тора за плечі, обхопили руками і потягли його всередину. Тор був вражений доброзичливістю інших хлопців.

“Розкажи про Каньйон. Як там на іншій стороні?” – запитав один із них.

“Якою була та істота? Та, яку ти вбив”, – запитав інший.

“Я не вбивав чудовисько”, – запротестував Тор. – “Це зробив Ерек”.

“Я чув що ти врятував життя Елдену”, – сказав ще один хлопець.

“Я чув, що істота напала на вас, коли ви не мали ніякої зброї”.

“Тепер ти один з нас!” – почувся крик, який підхопили й інші, вітаючи Тора, як давно втраченого брата.

Тор не міг у це повірити. Чим більше він слухав цих хлопців, тим більше він розумів, що вони мають рацію. Можливо, він і справді такий хоробрий. Він ніколи не думав про це. Вперше за довгий час він став почувати себе так добре. Найкраще у цьому було те, що він, нарешті, відчув свою приналежність до цих хлопців. Неначе гора впала з плечей Тора.

Тора привели на головний полігон, де перед ним стали біля десятка членів Легіону разом з воїнами Срібла. Всі вони доброзичливо дивились на нього. Кожен вийшов і поплескав рукою по спині Тора.

Колк зробив крок вперед і всі замовкли. Тор вже приготувався, адже Колк завжди показував тільки презирство до Тора. Але тепер, на подив Тора, Колк дивився на нього з повагою. Хоча він не міг посміхатись, але вже і не хмурився. Тор міг заприсягтися, що побачив щось на зразок захоплення в очах Колка.

Колк зробив ще один крок, взяв невеличкий значок, на якому був зображений чорний сокіл, і прикріпив його на груди Тора.

Значок Легіону. Тора було прийнято. Нарешті він став одним із них.

“Торгрін з Південної Провінції Західного Королівства”, – урочисто промовив Колк – “Ми раді вітати тебе у Легіоні”.

Хлопці радісно закричали, потім кинулись на Тора, підхопили його на руки і почали підкидати.

Тор не міг усвідомити, що відбувається. Він навіть і не намагався. Він просто хотів насолодитись цим моментом. Тепер, нарешті він відчув свою приналежність.

Колк обернувся до інших хлопчаків.

“Добре, хлопці, заспокойтесь”, – сказав він. – “Сьогодні особливий день. Більше не буде ніякої поліровки і прибирання кінського гною. Тепер прийшов час для справжніх тренувань. Це день зброї”.

Хлопчаки розвернулись, збуджено галасуючи, і побігли за Колком, який йшов до величезної круглої будівлі з дубу, прямо у блискучі бронзові двері. Тор йшов в оточенні інших, серед піднесеного гомону. Поряд з Тором йшов Ріс, О’Коннор також приєднався до них.

“Не думав, що знову побачу тебе живим”, – сказав О’Коннор, посміхаючись і ляскаючи Тора по плечу. – “Наступного разу, дозволь мені прокинутись першим, добре?”

Тор тільки посміхнувся у відповідь.

“Що це за будівля?” – запитав Тор Ріса, коли вони підійшли ближче. Величезні залізні заклепки на дверях підкреслювали важливість конструкції.

“Будинок зброї”, – відповів Ріс. – “Це місце, де вони зберігають усю нашу зброю. Іноді вони навіть дозволяють поглянути на неї, а з деякими екземплярами потренуватись. Все залежить від того, чого хочуть навчити”.

Шлунок Тора стиснувся, коли він побачив, як Елден наближається до них. Тор приготувався до погроз, але на його подив, Елден дивився на нього з повагою.

“Я хочу подякувати тобі”, – сказав він, принижено опустивши очі. – “За те, що врятував моє життя”.

Тор був ошелешений. Він ніколи не чекав такого від Елдена.

“Я був неправий щодо тебе”, – додав Елден. – “Друзі?” – спитав він.

Він простягнув руку.

Тор не був одним з тих, хто тримає образу. Тому із задоволенням простягнув руку назустріч.

“Друзі”, – відказав він.

“Я не кидаюсь словами просто так”, – сказав Елден. – “Ти завжди можеш розраховувати, що я тебе прикрию. Адже я у тебе в боргу”.

З цими словами він повернувся і поспішив назад до юрби.

Тор не знав, що з цим робити. Він був вражений тим, як швидко все змінилося.

“Я думаю, він все-таки не покидьок”, – сказав О’Коннор. – “Можливо, він і непоганий хлопець, зрештою”.

Вони підійшли до будинку зброї. Величезні двері відчинились, і Тор зайшов, відчуваючи трепет. Він йшов, витягнувши шию, намагаючись поглядом охопити все. На стінах висіли сотні видів зброї, деякі з них він навіть ніколи не бачив. Інші хлопчаки поспішили вперед у збудженому пориві, підбігаючи до зброї і вивчаючи її. Тор за їх прикладом зробив те ж саме. Він почувався, наче дитина у кондитерській.