Морган Райс - Завдання Героїв

Тор, збентежений, відкрив очі, не розуміючи де він, і як він сюди потрапив. Він подивився вниз і побачив, що усе довкола вкрите туманом. Туман був настільки густий, що Тор не міг побачити власні ноги. Він обернувся і побачив світанок, який розгортався над каньйоном перед ним. Далеко, на іншій стороні, була його батьківщина. Він все ще був на цій, неправильній, стороні кордону. Його серце закалатало.

Тор подивився на міст. На ньому, як не дивно, не було видно солдатів. Усе місце виглядало пустельним. Він не міг зрозуміти, що відбувається. Тор подивився на міст і побачив, як його дерев’яні дошки падали одна за одною, немов доміно. Вже за мить міст обвалився і впав у прірву, дно якої було так далеко, що він навіть не почув звуків падіння дощок.

Тор знервовано обернувся, намагаючись знайти інших, але нікого не було в полі зору. Він поняття не мав що робити. Тепер він застряг. Тут, наодинці, з іншого боку Каньйону, і повернутись він жодним чином не міг. Він не розумів, куди всі пішли.

Раптом він щось почув і подивився у ліс. Він побачив там якийсь рух. Тор піднявся на ноги і пішов на цей звук. Ноги занурювались в землю, коли він йшов. Коли він підійшов ближче, то побачив сітку, яка звисала з нижньої гілки. Всередині неї бовтався Елден, і гілки скрипіли від його руху.

На голові в Елдена сидів сокіл. Це було створіння дуже характерного вигляду, тіло його блищало сріблом, а поміж очима тягнулася чорна смуга. Він нахилився і вирвав око у Елдена. Сокіл обернувся до Тора, тримаючи око у дзьобі.

Тор хотів відвернутись, але не зміг. Як тільки він усвідомив, що Елден мертвий, раптом весь ліс ожив. На нього з усіх боків неслась армія Горалів. Гігантські, одягнені лише у настегенні пов’язки, з величезними м’язами на грудях, трьома носами, які були розташовані трикутником на їхніх обличчях, і двома довгими, вигнутими гострими іклами, вони сичали і гарчали, коли бігли на нього. Від цих звуків у Тора волосся стало дибки. Йому було нікуди сховатись. Він простягнув руку, щоб схопити свій меч, але, подивившись вниз, він побачив, що меча нема.

Тор закричав.

Він прокинувся і сів прямо, важко дихаючи і несамовито оглядаючись. Навколо нього була тиша, справжня жива тиша, а не та, що він бачив уві сні.

Поруч з ними, у перших променях світанку, спали Ріс, О’Коннор і Ерек. Вони спали, розтягнувшись на землі, а поруч догорало багаття. По землі стрибав сокіл. Він подивився на Тора, схиливши голову. Це був великий і гордий птах, з однією чорною смугою, яка тягнулась вниз по його чолу. Він дивився Тору прямо в очі. Раптом, сокіл заверещав. Звук змусив Тора затремтіти: це був той самий сокіл з його сну.

Саме тоді він зрозумів, що цей птах був посланням – його сон був не просто сном. Щось було не так. Тор відчув, як по його спині пробігли мурашки, спускаючись по руках.

Він швидко підвівся на ноги і подивився навколо, міркуючи, що б це могло бути. Тор не відчув нічого поганого, і йому здалося, що все перебуває на своїх місцях. Міст був на місці, і солдати охороняли його.

Що це було? – подумав він.

І тоді він зрозумів. Когось не вистачало. І це був Елден.

Спочатку Тор подумав, що, можливо, Елден залишив їх, і попрямував на інший бік Каньйону, через міст. Можливо, йому було соромно за втрату свого меча і він взагалі залишив це місце.

Але тоді Тор подивився в сторону лісу і побачив свіжі сліди на моху, які прямували прямою стежкою по ранковій росі. Не було жодних сумнівів, що вони належали Елдену. Він не пішов, він повернувся назад у ліс. Наодинці. Можливо, щоб просто відпочити. Але, можливо – Тор з жахом зрозумів це – для того, щоб повернути свій меч.

Це було нерозумно, йти туди самому, і це засвідчувало, в якому відчаї був Елден. Тор відразу відчув, що його життя у великій небезпеці.

Сокіл знову заверещав, неначе підтверджуючи думки Тора. Сокіл знявся і полетів, прямо в обличчя Тора. Тор ухилився, кігті сокола пройшли прямо над його головою. Птах піднявся в повітря і полетів геть.

Тор вирішив діяти. Недовго думаючи, він побіг у ліс по свіжих слідах.

Якби він зупинився, щоб подумати, наскільки божевільна його ідея, він би запанікував. Але замість того, він відчував гостру необхідність допомогти Елдену. Він біг, біг один углиб лісу, у перших променях світанку.

“Елден!” – закричав Тор.

Він не міг цього пояснити, але, якимось чином, Тор відчував, що Елден скоро помре. Можливо, його не повинно було це хвилювати, враховуючи те, як Елден відносився до нього. Але Тор не міг нічого з собою вдіяти. Звичайно, якби він сам опинився в такій ситуації, Елден не зробив би нічого, щоб допомогти йому. Це було божевільною ідеєю – покласти життя за того, кому Тор був байдужий. Насправді, Елден із задоволенням подивився б як помре Тор. Але він не міг не допомогти Елдену. Він вперше переживав ситуацію, коли всі відчуття кричали йому діяти. Тор якось змінювався і не знав що з цим робити. Він відчував, що його тіло перебуває під контролем якоїсь нової, таємничої сили, і це змушувало Тора нервувати. Невже він сходить з розуму? Можливо, він зайшов занадто далеко? Можливо, це був лише сон? Можливо, йому варто повернутися назад?