Валентин Чемерис: Ярлик на князівство

Але Георгій перш за все христолюбивий воїн, знаменитий іншим — змієборством. З ним Русь наша усіх зміїв — гадів поб’є!

«Хі-і.. — подумки жахнулася принцеса Марія, вона ж велика княгиня московська, слухаючи аж надто відвертого з нею князя. Та це ж… Це ж майбутня загроза самій Німеччині, яку вона по-суті представляє у Кремлі. Вочевидь її, Велику Німеччину, має він на увазі, говорячи про змія, якого їхній Єгорій Хоробрий проштрикує списом і топче конем? І чи не її Георгій Побідоносець — себто нова Русь, — збирається розчавити своїм неспинимим конем? О, про таку задумку московського князя треба негайно повідомляти Берлін… Виходить, Георгій — захисник Русі, покровитель її князів, — виступає проти чужоземного засилля і в майбутньому буде погрожувати самій Німеччині. Принаймні тоді, як Русь зміцніє після поразки і знову відродиться…»

Так подумала сполошена княгиня, рада, що дізналася про щось потаємне на цій незбагненній їй Русі, подумала і…

І охолола. Від бажання негайно доносити в Берлін. Хоч вона й була німкенею (ще була німкенею, і навіть — арійкою), але чи не вперше вже відчула себе руською княгинею тієї Русі, з якою вона має пов’язати свою подальшу долю. Берлін далеко, а Русь… Русь ось вона, у неї під боком. Та й хто вона була в Німеччині, на своїй ніби ж батьківщині — коханкою у високопоставлених чиновників рейху? Які використавши її в постелі, могли під сіднички й ногою дати. А тут, у Московії, вона велика княгиня. А великій княгині просто… просто непристойно бути донощицею. А ще як народить князеві довгоочікуваного спадкоємця, то й назавжди увійде в руську історію, як увійшли до неї ті іноземки, на яких раніше женилися руські князі, царі, імператори…

Та й не з Німеччиною їй віднині по дорозі, а з Руссю. Хай поки що княжою, але яка неодмінно в майбутньому стане царською, а потім і імперією. І цього поступу Німеччині не зупинити — це навіть було їй збагненно. А коли так, то вона вибирає Русь, яка завтра буде великою. Георгій Побідоносець неодмінно переможе змія, бо такого, аби гад переміг цілий народ — бути не може. І вирішивши так, княгиня більше не вагалася…

Йосип Джугашвілі під номером ІV не такий і простецький, як удає з себе, була переконана принцеса Марія, а в людях вона розбиралася. Особливо, в гіршій половині того людства, в чоловіках — предметі своєї постійної пристрасті. (І як би ми жили, жінки рознещасні, якби у світі білому не було гіршої половини хомо сапієнсів, що звані чоловіками?). Це вельми руський мужичок, хоча й напівгрузин. Перед німцями любить косити — і це йому вдається блискуче, — під такого собі… м-м… руського Іванушку — дурачка. Аби приспати пильність рейху. Що, мовляв, з нього візьмеш, як він… простачок — дурачок. А Йосип і радий косити. Під все того ж дурника народного. Бо знає, що всюди вивідники гестапо, штатні і добровільні стукачі—дятли…

Насправді ж його позиція базується на одному киті: Москва колись пережила татаро — монгольське іго, переживе й тевтонське — чи яке там? Переживе, бо в них, як писав їхній Пушкін (принцеса Марія посилено і не без успіху вивчала російську мову і навіть могла в оригіналі читати Пушкіна, хоч не все ще й тямлячи): в їхньому царстві—государстві всюди панує—владарює «руський дух», тому в них і «Руссю пахне». І взагалі, «там (себто у них, руських) чудеса: там леший бродит».

От-от. З ними, руськими, вухо треба тримати гостро і завжди бути напоготові. Тяжко збагнути чого вони хочуть. Кажуть, «от счастья счастья не ищут». А самі шукають. Позбувшись одного лиха, тут же шукають інше. У Москві, на Красну площу в жовтні з червоними прапорами, серпастими, молоткастими, все ще мітингуючи виходять. (Буцімто ветерани, а там хто вони насправді — розберися!). Але неодмінно з транспарантами «Долой». Кого — «долой»? Куди — «долой»? А ще виходять з незмінними портретами вусатого кремлівського горця в мундирі генералісимуса. (Те найвище звання він сам собі й присвоїв, бо сам себе на раді найвищих військовиків і висунув: «Є пропозиція присвоїти товаришу Сталіну звання генералісимуса. Хто проти?» — проти, звісно, не було нікого). Виходять з вимогою «навести порядок». А як ти його, на місці Йосипа ІV наведеш, як Колима і Магадан, як і вся Сибір неісходима вже давно не підвладні Москві. Московітам туди засилати своїх опозиціонерів — зась!

А ще ті, з транспарантами «Йосип Сталін, товаріщ дарагой», вимагають, аби у Кремлі знову сидів Йосип Сталін, «товаріщ дарагой». А як ти його посадиш, як він більше як піввіку старечою мумією в саркофазі мавзолею лежить. (Здається, вже закінчилося чергове перебальзамування).