Володимир Обручев: Земля Санникова

— Дим вулкана давно побачили б ваші ж промисловці й мореплавці. Не забудьте, що й Нансен проплив на «Фрамі» під час свого дрейфу в льодах поблизу того місця, де передбачалась ця таємнича земля, але нічого не бачив.

— А чи вам відомо про дивне зникнення цілого народу онкіло— нів, який жив на Півночі? Через те, що їх тиснули чукчі, вони подалися кудись із материка з усіма своїми стадами, і більше про них ніхто не чув, і де вони — невідомо.

— Так, пригадую, про них збирали відомості Врангель, Норденшельд і Майдель. Але я не займаюсь етнографією…

Дзвінок, що голосно пролунав у бібліотеці, перервав слова академіка. Шенк підвівся:

— Треба йти слухати наступну доповідь. Але ваші міркування все-таки зацікавили мене — нам треба ще поговорити. Приходьте до мене додому за тиждень, увечері. Ось моя адреса.

Шеик дістав із гамана візитну картку і, передаючи її співрозмовникові, додав:

— Я подивлюся в літературі про цих онкілонів. І позондую в академії ґрунт щодо нової експедиції для пошуків Толля, хоча дуже сумніваюся в успіху. В усякому разі, приходьте.

Шенк був старим холостяком, який багато мандрував молодим; він проводив дослідження і в пониззі Єнісею, шукаючи залишки мамонта в тундрі, і в Забайкальській області, і на Амурі, і навіть на Сахаліні, невдовзі після приєднання цього далекого краю до Росії, вивчаючи його геологію та флору. Повернувшись до столиці, він поринув в обробку зібраних матеріалів.

Жив він самотньо й надзвичайно скромно, витрачаючи значну частину своєї академічної платні на допомогу вченим-початківцям і на субсидії експедиціям у Сибір, який його цікавив, і в полярні країни. Чимало його грошей пішло па подорож Толля, якого він високо цінував як дослідника, та на пошуки його слідів.

Повернувшись із урочистого засідання, Шенк узявся за читання відомостей про загадкове плем’я онкілонів.

Декілька століть тому вони населяли весь Чукотський півострів, але потім були витіснені чукчами до берега Льодовитого океану. За статурою, одягом, мовою та способом життя вони дуже відрізняються від чукчів, і їхніми найближчими родичами є алеути острова Кадьяк.

Нордепшельд під час свого плавання на кораблі «Вега» уздовж берегів Північного Сибіру в районі мисів Іркайпій [4] Іркайпій на карті Нордсншельда відповідає мису Риркайпій, або Північному на російських картах. , Шелагського і Якан знаходив численні кинуті оселі онкілонів, які являли собою землянки своєрідного типу, до половини заглиблені в ґрунт і з покрівлею з китових ребер, присипаних землею. Під час розкопок було знайдено різні знаряддя з каменю та кістки — сокири, ножі, наконечники списів і стріл, скребки та інше, нерідко навіть ще з кістяними й дерев’яними рукоятками, що збереглися протягом віків завдяки мерзлоті ґрунту разом із ременями, котрими наконечники й сокири були прикріплені. Онкілони не знали використання заліза та інших металів і були в повному розумінні людьми кам’яного віку.

За розповідями чукчів, зібраними Врангелем, причиною зникнення онкілонів із берегів Льодовитого океану був кривавий розбрат на підставі родової помсти між їхнім вождем Крехоєм і ватажком чукчів-оленярів. Рятуючись від його переслідування, Крехой із нечисленними залишками племені спочатку укріплялися на скелях мису Північного, потім перебрались на острів Шалауров і нарешті на п’ятнадцяти байдарах вони попливли на землю, гори якої видно здалеку в Льодовитому океані з мису Якан (тобто на острів Врангеля). «Відомості досить бідні й суперечливі, — подумав Шенк, закриваючи останню книжку. — В усякому разі, цікаво: куди подівся цей народець?»

Протягом наступних днів Шенк, згідно з обіцянкою «промацати ґрунт в академії», переговорив із деякими академіками, найбільш зацікавленими у вивченні полярних країн, але не зустрів з їхнього боку співчуття до плану нової експедиції для пошуків Землі Санникова та слідів барона Толля. Солідного вченого, якому можна було б доручити нові дослідження полярних країн, не було, а давати гроші якомусь фантазеру було б необережно та й виклопотати їх було нелегко.

Врешті Шенку довелося підрахувати власні фінанси. Він вирішив, що тисячею-другою може ризикнути на цю справу, але це здавалося йому недостатнім. «Ну що ж, — подумав він, — інструменти ми йому дістанемо задарма у різних відомствах, а довше як рік ця експедиція тривати не повинна. За цей час він або знайде цю землю, і тоді справу можна буде повернути зовсім інакше і кошти будуть, або переконається, що такої землі немає, і ми заспокоїмося».