Орсон Скотт Кард - Гра Ендера

— Коли вони прибудуть?

— Років через п’ять, Ендере. У штабі флоту все готово. Центральний ансібль підтримує зв’язок із Флотом Вторгнення. Усі кораблі в прекрасному стані й готові до бою. Єдине, чого нам не вистачає, Ендере, так це командира. Людини, яка знатиме, що, дідько забирай, робити тим кораблям, коли вони досягнуть мети.

— А що, коли ніхто не знатиме, що їм робити?

— Тоді ми просто зробимо все можливе, — з кращим командиром, якого лише зможемо підготувати.

«Зі мною, — подумав Ендер. — Вони хочуть, щоб я був готовий через п’ять років».

— Полковнику Графф, немає жодного шансу, що я зможу командувати флотом на той час.

Графф знизав плечима.

— Ну добре. Але все ж спробуй постаратися. Якщо не впораєшся, доведеться обходитися тими, хто є.

Ендер відчув полегшення. Але лише на мить.

— Тільки на тих, хто є, не можна розраховувати.

«Ще один трюк Граффа. Змушує мене повірити, що все залежить лише від мене, щоб я не зміг відмовитися, щоби робив усе можливе й неможливе. Та, хоч би там як, це може бути правдою. І тому я мушу працювати. І якомога серйозніше. Саме цього хоче й Валя. П’ять років. Флот прибуває лишень за п’ять років, а я ще нічого не знаю», — думав Ендер.

— За п’ять років мені буде п’ятнадцять, — промовив він уголос.

— Майже шістнадцять, — поправив Графф. — Усе залежить від того, що ти знатимеш.

— Полковнику Графф, я хочу повернутися й скупатися в озері.

— Після того як виграємо війну, — пообіцяв Графф, — або програємо. Пройде кілька десятиліть, перш ніж вони доберуться сюди, щоби покінчити з нами. Будинок буде на місці, і я обіцяю, ти зможеш плавати скільки захочеш.

— Але я ще занадто молодий для служби безпеки.

— Ми триматимемо тебе під озброєною охороною. Військові знають, як розв’язувати такі проблеми.

Вони обоє розсміялися, і Ендеру довелося нагадати собі, що Графф просто веде свої ігри й лише вдає із себе друга, що всі його слова й учинки — лицемірство, розраховане на те, щоби перетворити Ендера на ефективну бійцівську машину. «Я стану тим знаряддям, на яке ти хочеш мене перетворити, — подумав Ендер, — але тобі не обдурити мене. Я зроблю це тому, що я сам так вирішив, а не тому, що ти обводиш мене навколо пальця, ти, слизький покидьку».

Непомітно для себе вони досягли Ероса. Капітан показав їм порожній екран візуального огляду, а потім наклав на нього те, що проявилося в інфрачервоному випромінюванні. Буксир завис над планетоїдом — лише чотири тисячі кілометрів відділяли від нього, але Ерос (усього двадцять чотири кілометри діаметром) був невидимим, не рахуючи відблиску сонячного проміння.

На орбіті Ероса кружляли три платформи для посадки, і капітан пристикував корабель на одну з них. Він не міг приземлитися безпосередньо на планетоїд: сила тяжіння на Еросі була збільшена, і буксир, призначений для транспортування вантажів у космосі, не зміг би вибратися з гравітаційного колодязя. Капітан буркнув: «Прощавайте», — але у Ендера й Граффа настрій від цього не зіпсувався. Капітану гірко було залишати свій буксир, а Ендер і Графф відчували себе, ніби ув’язнені, яких нарешті умовно звільнили із в’язниці. Пересідаючи на човник, аби дістатися поверхні Ероса, вони без кінця повторювали перекручені цитати з кінофільмів, які всю дорогу крутив капітан. І реготали, як божевільні. Капітан розлютився ще більше й зробив вигляд, ніби заснув. І тоді, майже машинально, Ендер запитав Граффа востаннє:

— Чому ми воюємо з жучарами?

— Мені відомо багато причин, — відповів Графф. — Тому що їхня система перенаселена і їм потрібні колонії. Тому що вони не можуть змиритися з думкою, що в Усесвіті існує інша форма розумного життя. Тому що вони не вважають нас розумними. Тому що одурманені релігією або надивилися наших фільмів і вирішили, що ми безнадійно агресивні… Та що завгодно.

— А у що вірите особисто ви?

— Це не має значення.

— Я просто хочу знати.

— Вони, скоріше за все, спілкуються між собою безпосередньо, свідомість зі свідомістю. Діляться думками й спогадами. Навіщо тоді їм мова? Навіщо вчитися читати й писати? Як вони дізнаються про читання й письмо, якщо побачать це? Або сигнали? Або числа? Або все, що ми використовуємо для зв’язку? Це не просто питання перекладу з однієї мови на іншу. У них взагалі немає мови. Ми використовували всі засоби, намагаючись налагодити зв’язок, але в них навіть немає апаратури, щоби прийняти наші сигнали. Можливо, і вони весь час намагаються встановити з нами зв’язок на рівні думок, — і не розуміють, чому ми не відповідаємо.