Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Вiн ще на хвилинку замислився - i потому знову засмучено махнув рукою:

- Цiкаво, звiсно... Але чому це може допомогти, Ван, у нашому становищi? - гiрко спитав вiн. - Припустiмо, що ви з Галею не помилилися, що рослиннiсть на Венерi має оранжево-червоний колiр. Гаразд. Припустiмо, що ви бачили лiс, або луки, або джунглi. Що з того? Навiть коли б ми вирiшили спускатися на них - i це, певна рiч, полегшило б наше завдання - навiть тодi, - де шукати це ваше "червоне", якщо все знову затяглося хмарами? Спасибi, що сказали, Ван, але це не допомагає зараз. - I вiн рiшуче заглибився в обчислення.

Так минали години. Академiк Риндiн не вiдходив вiд пульта керування. Коли Галя несмiливо нагадала йому про обiд, вiн тiльки коротко, але виразно буркнув:

- Не до того!

Про який обiд мiг вiн зараз думати? Астроплан наближався до мети складного i трудного польоту. Пройдено весь довгий i небезпечний шлях у мiжпланетному просторi. Ось вона, Венера, з її оранжево-червоною, а не зеленою, як на Землi, рослиннiстю, ось, рукою подати! Лишається тiльки зробити посадку. А як її зробити? Куди? Де шукати мiсце для неї?

Астроплан, пiдкорюючись тяжiнню Венери, плавно пройшов другий елiпс. Наближалося третє гальмування. Воно вже не було новиною, Микола Петрович знав, що все йде гаразд, - принаймнi в цьому розумiннi. А далi?.. В усякому разi, вiн вiдчував, що думки i надiї його супутникiв зверненi до нього: саме вiн, керiвник експедицiї, мусить приймати рiшення, якi усунуть небезпеку. Проте рiшення можна було прийняти тiльки одне.

- Третє гальмування, - глухо промовив Ван Лун, дивлячись разом з Галиною Рижко на екран перископа.

У лiченi секунди астроплан промайнув над скупченими щiльними хмарами i знову почав вiддалятися вiд них. Термометр показував, що оболонка корпусу розiгрiлася тепер значно менше, нiж пiд час двох перших гальмувань. Це також свiдчило про помiтне уповiльнення швидкостi мiжпланетного корабля.

Галя помiтила, що пiсля третього польоту над хмарами, астроплан, хоч i вiддалявся вiд них, але дуже недалеко. їй здавалося, що корабель описує вже не елiпс, а рiвне коло. Але все ж таки це був елiпс, помiтно укорочений, такий, що наближався до кола, але все ще елiпс...

Академiк Риндiн вiдзначив:

- До четвертого гальмування лишається двi години п'ятдесят чотири хвилини. А тодi...

Що тодi? Невже зниження, посадка? Куди?.. Галя вiдчувала, що в неї злипаються очi. Нервове напруження переросло у важку втому - i не лише в неї. Рухи Сокола i Ван Луна стали також кволими, уповiльненими. А ще Галя помiтила, що варт їй поглянути на сiре безконечне море хмар, яке заповнювало весь екран перископа, як її нездоланно охоплює сонливiсть. Зусиллям волi вона вiдганяла сон, збентежено поглядаючи на Риндiна: тiльки на ньому не була помiтна втома, його рухи були такими ж енергiйними i рiшучими, як i ранiше. Сонливiсть охоплювала Галю дедалi мiцнiше, її очi мимоволi заплющувалися - "просто хоч сiрниками повiки пiдпирай", як скаржилася вона колись мамi ще маленьким дiвчиськом... I нарештi її голова важко впала на руки. Одразу майнула тривожна думка: не можна спати, не можна! I нiби в ту ж саму хвилину Галя знову пiдвела голову i озирнулася. Що сталось?

На екранi перископа те ж саме море хмар, сiре, похмуре, - жодних змiн. Але чому таке стурбоване обличчя Ван Луна, чому вiн раз у раз стискає зуби, не кажучи анi слова? Чому Вадим Сергiйович безнастанно нервово поправляє окуляри? Що сталось? I в каютi немов стало жарко, навiть руки спiтнiли...

- Вадиме Сергiйовичу, скажiть, що вiдбувається? - розгублено спитала Галя.

- Закiнчилось четверте гальмування. Ми знижуємось.

- Як знижуємось, куди?

Замiсть вiдповiдi Сокiл тiльки знизав плечима. Що вiн мiг вiдповiсти, якщо пiд астропланом була та ж сама сiра пелена хмар?..

Академiк Риндiн прийняв рiшення.

- По гамаках, товаришi, - голосно наказав вiн. - Надiйно закрiпiть запобiжнi ременi! Негайно!

За хвилину-пiвтори вiн почув голос Сокола:

- Єсть, Миколо Петровичу. Виконано!

Риндiн глибоко уривчасто зiтхнув. Вiн розумiв усю небезпеку становища, в якому перебував астроплан.

Подальше зниження швидкостi на круговому польотi було надто рискованим. Корабель першої-лiпшої хвилини мiг втратити кiлькасот метрiв висоти i заритися в хмари. I коли там, у хмарах, на його шляху опиниться висока гора, то... Пiсля четвертого гальмування астроплан летiв зi швидкiстю семи з половиною кiлометрiв на секунду. Це значне зменшення швидкостi, безумовно, проте...

Цифри говорили самi за себе. Лiтак на Землi робить посадку iз швидкiстю не менш як сто кiлометрiв на годину. На годину! I це вважають дуже великою посадочною швидкiстю. Адже приземлення - найнебезпечнiший момент польоту.