Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

- А що, важко справлятися? - спитав Сокiл.

- Нi, зовсiм не так! Вiн складний, а виходить, що вся ця складнiсть допомагає людинi вiдчувати себе зручно й легко.

- Ото ж воно й є, - задоволено сказав Сокiл. - У нас на астропланi все так! Ну, незабаром почнемо дихати нормальним повiтрям, товаришi. Ван Лун уже включив!

З вихiдної трубки балона iз стислим повiтрям лився потiк прозорого газу. Стрiлка барометра анероїда повiльно поверталась назад, до показникiв нормального тиску. I знову вона не квапилася, а повiльно просувалась по циферблату, обережно проходячи повз кожну цифру.

- Скiльки вже? - почула Галя голос Риндiна.

- Шiстдесят, Миколо Петровичу.

- Значить, трохи згодом можна вже йти до вас, а то у мене в рубцi повiтря наче на Гiмалаях...

Серце Галi тривожно стислося. Як вона могла забути про це!.. В астропланi, очевидно, було тiльки три скафандри. I Микола Петрович вiддав їй свiй... Ой, як страшно думати про те, що могло б статися!.. А що ж буде пiсля того, як вони прилетять на Венеру? Невже ж такi передбачливi люди, як Риндiн i Ван Лун, не захопили з собою запасного скафандра? А якщо один з апаратiв вийде з ладу?..

Наче у вiдповiдь її думкам пролунав знову голос Риндiна:

- Ван Лун, як ви могли забути про резервний скафандр? Його давно вже слiд було перенести до каюти.

У Галi вiдлягло вiд серця: значить, усе гаразд.

- Шкодую дуже, Миколо Петровичу, - вiдповiв Ван Лун. - Дуже-дуже шкодую. Це лише моя провина.

Галя, вагаючись, подивилася на Сокола. Помiтивши це, вiн спитав:

- Що, знову якесь нерозв'язне питання, Галю?

- Так, - сказала вона, - не розумiю однiєї речi.

- Якої?

- Ось, внутрiшнє примiщення астроплана немовби герметично вiддiлене вiд тих коридорiв, якi проходять мiж зовнiшньою i внутрiшньою стiнами астроплана, правда?

- Правда.

- А метеорит пробив тiльки зовнiшню стiну?

- Ну i що ж?

- Значить, крiзь отвiр у цiй зовнiшнiй стiнi могло вийти тiльки те повiтря, яке було в коридорах... А з внутрiшнiх примiщень воно не мусило вийти. Втiм, повiтря весь час виходило, i свистiло... Як же це так?

- А от погляньте сюди, Галю, - вiдповiв Сокiл, вказуючи в куток каюти.

Там, у кiлькох сантиметрах вiд пiдлоги, косим зигзагом змiїлася трiщина. Вона була досить великою, над нею навiть луснула м'яка тканина, що вкривала стiну в цьому мiсцi.

- Вiд мiцного удару метеорита трiснула стiна каюти, - пояснив Сокiл враженiй Галинi. - Крiзь цю трiщину i виходило у вiдсiки повiтря. Воно й свистiло, як ви помiтили. Але все обiйшлося благополучно, тепер ми з Ваном заваримо i цю трiщину. А ви, Галиночко, в свою чергу, зашиєте i тканину пiсля того, щоб усе було красиво... А ось i Микола Петрович!

Дверi навiгаторської рубки вiдчинилися. На порозi стояв Риндiн. Обличчя його було похмурим. Жестом вiн показав: зняти скафандри!

Це було виконано одразу. Мандрiвники зняли шоломи i з насолодою, на повнi груди вдихнули свiже, холодне повiтря. У каютi було холодно, мабуть, усього градусiв з десять вище нуля: опалення, ввiмкнене Ван Луном водночас з апаратом повiтропостачання, не встигло ще пiдняти температуру до норми.

- Щось трапилося, Миколо Петровичу? - стривожено запитав Сокiл.

Голос Риндiна звучав дуже спокiйно, так пiдкреслено спокiйно, як звучить голос вiдважної людини пiд час очевидної небезпеки. Академiк пощипував вуса.

- Метеорит трохи змiнив наш курс, - сказав вiн.

Три пари очей занепокоєно дивилися на нього. Риндiн, усе так само пощипуючи вуса, говорив далi:

- Ви цiкавилися, Вадиме, чому не спрацювали нашi радiолокацiйнi установки? Це дуже просто. Вони промацують простiр попереду i дещо з бокiв, щоб в разi появи в їх полi зору метеоритiв, негайно автоматично змiнити курс астроплана i уникнути зiткнення. Так воно й було весь час. А цього разу радiолокацiйнi установки не могли помiтити метеорит, бо вiн летiв не назустрiч нам, а ззаду, наздоганяв нас. I наздогнав. Швидкiсть нашу вiн майже не змiнив: його маса замала для цього, та i його власна швидкiсть, хоча й дуже велика, все ж була в значнiй мiрi погашена тим, що ми вiддалялися вiд нього. Але курс вiн все ж таки дещо змiнив, цей мiжпланетний снаряд... Земнi пости керування вже вiдзначили неприємну пригоду, запитували мене. Я розповiв те, що знав i що мiг виснувати. На Землi вже вирахували наше вiдхилення i зараз почнуть виправляти курс. Але це може спричинитися до затримки... можливо, доведеться знову включати нашi двигуни. А поки що ми летимо вбiк, трохи ухиляючись в глибину Сонячної системи.

- Але ж це означає... - нерiшуче сказав Сокiл.

- Нiчого ще не означає, - вiдрубав Риндiн. - Якщо б не iснувало земних постiв керування, нам було б значно важче. А зараз... Ван Лун, ходiмо до карт. Ми мусимо самi точно встановити вiдхилення i допомогти Землi виправити наш курс. Дорога кожна секунда!..