Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Захоплена яскравими картинами, якi малювала їй уява, Галя забула на мить, що вона перебуває поки що не на Венерi, а все ще в астропланi. Давай далi, давай! I вона з силою вдарила кулаком по столу, бiля якого вiдбувалася бесiда.

I зразу ж таки дiвчина злетiла вгору, пiд стелю, вiдштовхнута власним ударом. Чашка з водою, яку тримала Галя, полетiла, перекидаючись в повiтрi, в один бiк, виделка в iнший. А сама Галя, хапаючись за шкiрянi петлi в стiнi, з усiх сил брикала ногами, щоб повернути тiлу нормальне становище. Вона чула гучний смiх товаришiв, але не наважувалася навiть поглянути в їх бiк: такий сором, така ганьба! Досi не звикнути до умов життя в невагомому свiтi! "Юний снайпер", "вiдважний стрiлець"... просто дурне дiвчисько, що не вмiє тримати себе в руках, ось вона хто!

Спритним рухом Ван Лун спiймав чашку, яка все ще перекидалася в повiтрi, i поставив її на стiл, закрiпивши в пружинному затискувачi. Ще через секунду повернулася з повiтря i виделка. Цiлком спокiйно, наче сталося саме те, що й мусило статися, Ван Лун сказав:

- Шкодую, Iнститут мiжпланетних сполучень не передбачив мiцнiших затискувачiв, щоб добре утримувати на мiсцi експансивних пасажирiв. Галю, треба помiркувати. Ременi чи шнурки зав'язувати. Стелю головою пробивати не треба!

Не пiдводячи очей, знiяковiла Галя Рижко знову примостилася бiля столу. Цього разу вона не знайшла слiв для вiдповiдi. Якi там слова! Ще хвилина - i вона могла б розплакатися з досади на саму себе! Втiм, тут, як завжди, доброзичливо вiдгукнувся Микола Петрович.

- Досить, досить, друзi! Менi здається, що Вадим не закiнчив своєї розповiдi. Ви спинилися на цератозаврi?..

- Правда, Галю, адже ви самi можете доповнити мене, - приєднався до нього Сокiл, бажаючи розсiяти засмученiсть дiвчини.- Ми не згадали кiлькох рептилiй того ж таки перiоду. Пам'ятаєте, з тих, що пристосувалися до життя в повiтрi? Галя потроху опановувала себе.

- Птеродактилi i рамфорiнхи, - вiдповiла вона коротко, все ще втупившись у стiл.

- Так, - пiдтвердив Сокiл. - Отже, я закiнчую. Ми, очевидно, зустрiнемося на Венерi з iхтiозавром, рептилiєю, яка пристосувалася до життя у водi, забавною такою напiврибиною. I зрештою я певен, що ми знайдемо там i живих археоптериксiв - цих дивних напiвплазунiв, напiвптахiв. У мене, каюся, є навiть своя мрiя...

Вiн спинився на кiлька секунд, нiби обмiрковуючи.

- Яка мрiя?

- Привезти назад на Землю, як зразок, одного живого археоптерикса. Адже ж вiн, слово честi, дуже малесенький, i важить мало, i мiсця займе зовсiм небагато. Миколо Петровичу, адже ж археоптерикс за розмiром не бiльший вiд звичайної нашої ворони, - з благанням додав Сокiл, поглянувши на Риндiна.

- Мабуть, поки що про це говорити ранувато, - вiдповiв той. - Спочатку знайдiть вашого археоптерикса, а тодi вже обговоримо, як бути з ним.

- Вiзьму смiливiсть заперечити, - втрутився в розмову Ван Лун, зберiгаючи незворушно серйозний вигляд.- Навiщо, вважаю, везти на Землю таку дрiбницю? Це не фауна Венери, це просто як ворона... як це?.. Так, обскубана ворона! Нi, нi, - рiшуче продовжував вiн, нiби не помiчаючи того, що Сокiл ось-ось готовий був вибухнути вiд обурення, - пропоную краще дещо переконливiше. - Вiн виразно приклацнув пальцями. - Наприклад, можна бронтозаврика... поменше розмiром, щоб помiстився в кораблi. Вважаю, можна тримати його на ланцюжку для безпеки. I привчити їсти з рук... а?

Дружнiй смiх зустрiв пропозицiю Ван Луна. Дiйсно, це була кумедна думка: везти в астропланi на Землю, та ще привчати їсти з рук "невеличку" тварину - метрiв щось вiсiмнадцять завдовжки!

- Менi здається, ви забуваєте, Ван, що у вас всього-на-всього астроплан, а не океанський пароплав, - зауважив, смiючись, Риндiн.

- Дозволю собi з'ясувати: не забув. Пропоную не багато рiзних зразкiв, - наполягав Ван Лун, не змiнюючи тону, - тiльки один бронтозаврик, Миколо Петровичу! Щонайменшу, як це?.. бронтозаврячу дитинку. Вона, мабуть, трошки пiдросте в дорозi. Прилетить на Землю дуже симпатична!

Певна рiч, Ван Лун вiдверто жартував. Але людина, незнайома з його манерою жартувати, наприклад, Галина Рижко, легко могла б подумати, що вiн говорить цiлком серйозно. Жоден мускул не здригнувся на його незворушному вилицюватому обличчi, не пiдвелися навiть краєчки його повних губ. Тiльки гострi сiрi очi, здавалося, примружилися трохи бiльше.

- Гаразд, гаразд, - вiдповiв Риндiн. - Подивимося, виберемо там. У нас попереду ще багато часу для мiркувань. У крайньому разi кожен вiзьме те, що буде йому до смаку. Вам, Ван Лун, - бронтозавряче дитинчатко, Соколовi археоптерикс, ну, а ми з Галею на мiсцi подивимося. Життя на Венерi, як я собi уявляю, таке рiзноманiтне i химерне, що...