Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Микола Петрович пiдвiвся.

- Нi, вона вже не думає так, Галю, - сказав вiн твердо.

- Що? - дiвчина спантеличено поглянула на нього.

- Вона вже не думає так, - повторив Риндiн. - Ще ввечерi, коли ви з Ван Луном були зайнятi готуванням вечерi, я в черговiй розмовi з Землею, з центральним постом керування, розповiв про вашу появу у нас. I просив сповiстити вашу матiр про це. Крiм того, я вiд iменi всiх членiв експедицiї передав наполегливу вимогу, щоб ваша мати приготувала до нашого повернення для вас добрячу порцiю березової кашi... чули, що це таке - березова каша? Ах, не доводилося? Шкода, шкода! Знаєте, дивлячись на вас, менi хочеться змiнити деякi мої старi-старi переконання. Я завжди вважав так званi тiлеснi покарання варварством. Але зараз менi чомусь здається, що хороша порцiя березової кашi була б для вас корисною... певна рiч, не тепер, а значно ранiше. Але, може статися, ваша мати задовольнить наше прохання, як ви гадаєте, громадянко?

У жартiвливому тонi Миколи Петровича Галя ясно вiдчула i серйознi нотки. Вона схилила голову: виправдовуватися, захищатися було нi до чого. I Микола Петрович так лагiдно докоряв їй, що чимсь нагадував Галi маму.

- Проте досить з цим, - раптом змiнив свiй тон Риндiн. - Будемо сподiватися, що все обiйдеться. А тепер ось що. Iдiть, друже мiй, до каюти. Якщо Ван Лун i Сокiл ще не прокинулися, будiть їх, досить потурати їм. Поснiдаємо - i до працi. Та й ви, мабуть, хочете їсти, чи не так? Зголоднiли трохи?

I звiдки вiн усе знає? Адже Галя, прокинувшись, вирiшила було продовжувати своє голодне тренування. А зараз - так хочеться їсти, так хочеться!

- Iдiть, iдiть. Як буде готово, покличте мене, я теж їсти хочу.

А коли Галина Рижко зникла за дверима рубки, Микола Петрович подивився їй услiд, похитав головою:

- Хороша дiвчина, але треба тримати її в руках. Хе-хе, голодне тренування, що ти скажеш?

I вiн знову заглибився в свої записи.

Роздiл сьомий,

який говорить про обов'язки учасникiв

експедицiї, про те, чому на Венерi, на

думку Вадима Сокола, повиннi iснувати

мегалозаври i археоптерикси, а також про

те, що навiть у мiжпланетному просторi

можуть траплятися зiткнення.

Незабаром у ракетному кораблi закипiла робота. Сокiл i Ван Лун почували себе нiяково, коли довiдалися, прокинувшись, що академiк пiдвiвся значно ранiше вiд них i давно вже зайнятий дiлом. Адже i в них так само було чимало роботи.

Як ми вже знаємо, кожен учасник експедицiї мав своє коло обов'язкiв, заздалегiдь розроблене пiд час пiдготовки подорожi. Але в першi ж таки днi польоту дещо змiнилося - насамперед через появу Галини Рижко, яка не тiльки з готовнiстю бралася за першу-лiпшу працю, аби бути корисною, але й старанно, точно її виконувала.

Найскладнiшою справою для Ван Луна були обов'язки штурмана астроплана, пов'язанi з копiткими обчисленнями: вони забирали найбiльшу частину його часу. Безумовно, саме в першому перiодi польоту Ван Лун мiг би займатися штурманською справою менше, нiж будь-коли в iнший час. Адже астроплан з початку польоту перебував пiд постiйним наглядом земних постiв керування. Зiркими очима радiолокаторiв цi пости стежили за польотом астроплана, вiдзначали на зоряних картах його шлях, провадили перевiрочнi обчислення курсу i з допомогою потужних радiоiмпульсiв примушували ракетнi двигуни корабля виправляти найменшу неточнiсть у напрямi. Та пiсля двох-трьох днiв польоту i виправляти вже не було чого. Астроплан лiг на бездоганно правильний курс, з якого вiн без якоїсь особливої причини вже не мiг збитися. Цей курс мусив з точнiстю годинникового механiзму привести його через сто сорок шiсть днiв до тiєї точки свiтового простору, де в цей час опиниться на своїй орбiтi Венера. Що ж тут робити штурмановi?

Але Микола Петрович Риндiн дотримувався iншого погляду. Вiн говорив:

- Все це дуже добре, Ван. Але треба врахувати кiлька можливостей. В першу чергу, ми не можемо знати, на якiй вiдстанi вiд Землi радiоiмпульси постiв керування почнуть слабшати i, внаслiдок цього, не зможуть впливати на нашi приймальнi пристрої. Мене, зокрема, непокоїть космiчне промiння - чи не завадить воно прийомовi радiоiмпульсiв? А тодi нам доведеться справлятися власними силами, без допомоги земних постiв керування. Це перше. Далi, хто знає, чи не з'явиться якась зовнiшня причина, яка вплине на наш курс?

- Але яка саме, хотiв би я знати, Миколо Петровичу? - запитав Ван Лун.

- Ви не знаєте? I я також не знаю, - спокiйно вiдповiдав Риндiн. Втiм, нi ви, нi я не можемо поручитися, що така причина не виникне. I ми зобов'язанi бути готовими до подiбної можливостi. I, нарештi, третє. Я сумнiваюся, щоб земнi пости керування могли тримати нас на повiдку пiд час вiдльоту з Венери. Далекувато, знаєте, i знов-таки нам невiдомо, як будуть дiяти радiоiмпульси на такiй величезнiй вiдстанi. Значить, тодi нам доведеться розраховувати тiльки на себе. Тому давайте тепер же працювати на повний хiд - так, наче земних постiв керування взагалi не iснує. Тренування, висловлюючись вашою мовою, тут просто необхiдне, i я буду з задоволенням допомагати вам, дорогий мiй! До речi, Галя де вiд чого звiльнила вас, чи не так?