Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

- Миколо Петровичу, слухайте! Миколо Петровичу! - кричав вiн, зовсiм забувши про те, що Риндiн не зможе все одно почути його. - Ультразолото! Воно знайшлося! Ось воно! Я певен, що це воно! Дивiться!

Геолог згарячу дiйсно забув, забув про все, що передувало його знахiдцi. Вiн перестрибнув через голову сколопендри, з розбiгу перескочив i через її круглий тулуб, i пiдбiг до Риндiна, простягаючи йому один iз свiтло-жовтих самородкiв. Микола Петрович, втiм, i не потребував пояснень, хоча, певна рiч, вiн не чув нiчого iз схвильованих вигукiв Сокола. Вiн спустився драбинкою вниз i взяв самородок. Двi голови схилилися над дорогоцiнним шматком металу - одна в прозорому шоломi i друга, непокрита, з шапкою сивого волосся, що розвiвалося по вiтру. Обидва щось говорили, перебиваючи один одного. Риндiн поплескав Сокола по плечу скафандра, геолог блаженно i радiсно посмiхався.

Ван Лун виразно поглянув на Галю, пiдморгнув їй:

- Новина, зауважу, дуже iнтересна. Хочу подивитися теж, а? Коли сфотографуєте цю милу тваринку, Галю, приходьте. А сумка хай поки що полежить тут.

- Гаразд, гаразд, - вiдповiла Галя, готуючи фотоапарат.

Ван Лун рушив до астроплана. А Галя лишилася бiля вбитої потвори, зайнята фотографуванням. I в той же час вона чула схвильований голос Сокола, який не кидав доводити Риндiну, хоча академiк зовсiм нiчого й не заперечував, тим бiльше, що вiн не чув жодного слова геолога:

- Адже ж це самородок, Миколо Петровичу! I ясно, що це не звичайне золото. Та й який же ще метал мiг би мати такий вигляд? Спробуйте, наскiльки вiн важчий вiд звичайного золота! Воно, наше ультразолото, тут, пiд цiєю брилою, як ми й гадали. Я ще вранцi остаточно визначив напрямок жил-супутникiв. Зараз я побiжу до лабораторiї, проаналiзую, хоча й без того знаю, - сумнiву бути не може.

I раптом Галя Рижко стривожено пiдвела голову. їй здалося, що десь поза скелями, що оточували мiжгiр'я, знову лунає той самий дивний гул, який вони чули пiд час першої великої вилазки, першого дня їх знайомства з природою Венери, там, у густих хащах, де вони пробиралися, прокладаючи собi шлях електроножем. Дивний гул, - нiби низько пролiтав лiтак...

Цей гул долинав з-за скель, вiн дедалi гучнiшав, наче й справдi з боку лiсу летiв великий лiтак.

Галя не встигла навiть зiбратися з думками, як над високими скелями з'явилося щось велике й довге, оточене переливчастим срiблястим сяйвом. У тому сяйвi око ледве розрiзняло швидкий рух мелькаючих прозорих крил. Дивовижна iстота пролетiла понад скелями i повисла майже нерухомо в повiтрi над астропланом. Все наповнилося низьким тремтячим гулом, немов над мiжгiр'ям безнастанно гудiла одна, найтовстiша струна величезного контрабаса. Iстота висiла в повiтрi над мiжпланетним кораблем, вона мала довге кругле тiло, велику голову з величезними виряченими очима - i широкi прозорi сiтчастi крила, якi з неймовiрною швидкiстю мелькали над нею, зливаючись в одне срiблясте блимаюче сяйво.

- Бабка! Гiгантська бабка! - закричала Галя Рижко.

Iз заглушливим дзижчанням бабка рвонулася вбiк. Мандрiвники завмерли вiд несподiванки. Довге тiло бабки досягало не менше як п'ять-шiсть метрiв. Мiцнi сухi її лапи з гострими кiгтями були пiдiбганi.

Бабка пролетiла зовсiм низько над Галею Рижко, обдавши її поривом вiтру вiд блискучих прозорих крил. Дiвчина вiдсахнулася i схопилася за гвинтiвку. Проте бабка вже пролинула над нею. Вона летiла знову до астроплана, описуючи широке коло. Галя Рижко прицiлилася, але бабка знову рвонулася вбiк.

Нарештi Галя вистрiлила. Промах!.. Ще пострiл, ще! Бабка, не зменшуючи швидкостi польоту, зненацька впала наче камiнь кудись униз. Її низьке уривчасте дзижчання заглушило всi iншi звуки. В Галi завмерло серце.

- Невже влучила? - вона машинально опустила гвинтiвку.

Падаючи вниз, бабка випустила свої довгi лапи. Тiльки тепер Галя збагнула, що вона падає прямо на Ван Луна, який бiг до товаришiв.

- Товаришу Ван, бережiться! Вона падає на вас! - закричала на весь голос Галя. Але було вже пiзно.

Бабка наче шулiка впала вниз. Вона не була поранена, вона падала не тому, що в неї влучили кулi Галi Рижко. Бабка кинулася вниз на здобич, обравши своєю жертвою самотню постать людини, що бiгла мiжгiр'ям.

Упавши зверху на Ван Луна, бабка схопила його своїми мiцними сухими лапами впоперек тулуба, пiдтягла до себе i блискавично знялася знову в повiтря, несучи мандрiвника з собою i наповнюючи повiтря нестерпним для людського вуха пронизливим переможним дзижчанням.

Галя скинула гвинтiвку до плеча. Стрiляти? Проте це було неможливо, куля могла влучити у Ван Луна, який висiв пiд тулубом бабки.