Фрэнк Херберт - Єретики Дюни

«Жоден інший народ не опанував генетичну мову так добре, як Бене Тлейлакс , — підбадьорив він себе. — Ми слушно називаємо її “мовою Бога”, бо сам Бог дав нам цю велику потугу».

Вафф підійшов до дверей і чекав там ранкового дзвону. Подумав, що неможливо описати багатство емоцій, які він зараз відчував. Час розгорнувся для нього. Не питав, чого істинне послання Пророка було почуто лише Бене Тлейлакс. Зробив це Бог, а Пророк був у цьому діянні Божою Рукою, гідним пошани як Божий Посланець.

«Ти приготував їх для нас, о Пророче!»

А гхола на Гамму, цей гхола у цей час, був вартий усього чекання.

Залунав ранковий дзвін, і Вафф вступив до зали. З’явилися інші одягнені в біле постаті, оточили його, разом вони вийшли на східний балкон, щоб привітати сонце. Як Махаї та Абдл свого народу, він міг ототожнювати себе з усіма тлейлаксу.

«Ми законовчителі Шаріату, останні з нашого роду у Все­світі».

Ніде за стінами зачинених покоїв його братів-маліків він не міг вимовити вголос цих таємних слів, але знав, що всі уми довкола нього зараз поділяють цю думку, її дія помітна в машейхах, домелах і лицеплясах. Парадокс в’язей спорідненості та почуття суспільного єднання, що пронизувало хел від машейхів до найнижчих домелів, не був парадоксом для Ваффа.

«Ми працюємо заради одного Бога».

Лицепляс у подобі домела вклонився і відчинив двері балкона. Вафф, виходячи на сонячне світло в оточенні численного супроводу, посміхнувся, пізнавши лицепляса. «Просто домел!» Це був родинний жарт, але лицепляси не були родичами. Були конструкціями, знаряддями, як інше знаряддя, гхола на Гамму. Всіх їх сконструйовано мовою Бога, якою розмовляли тільки машейхи.

Разом з іншими, що тісно його обступили, Вафф склав уклін сонцю. Проголосив оклик Абдла і почув, як той відгукнувся луною незліченних голосів з найдальших околиць міста.

«Сонце не Бог», — прокричав він.

Ні, сонце було тільки символом нескінченних Божих сил і милосердя — чергова конструкція, чергове знаряддя. Почуваючись очищеним після свого переходу через гуфран минулого вечора та відновленим ранковим ритуалом, Вафф міг тепер обдумати подорож назовні, до місць повінд, і щой­но довершене повернення, — ця подорож і зробила гуфран необхідним. Інші вірні розступалися перед ним, коли він повернув до внутрішніх коридорів та ступив на ескалатор, що вів до центрального саду, куди Вафф запросив на зустріч своїх радників.

«Цей наскок на повінд був вдалим» , — подумав він.

Щоразу, покидаючи внутрішні світи Бене Тлейлакс, Вафф почувався як у лашкарі, військовому поході з метою найвищої відомсти, яку його народ таємно називав Бодал (завжди з великої літери й завжди перше, що підтверджували гуфран чи хел). Цей останній лашкар видався напрочуд успішним.

Вафф спустився ескалатором у центральний сад, повний сонячного світла, відбитого призматичними рефлекторами на довколишніх дахах. Маленький фонтан грав візуальну фугу в центрі всипаного галькою круга. Низький білий палісадник огороджував з одного боку коротко обстрижений травник, розміщений достатньо близько до фонтана, щоб повітря було вологим, а все ж не настільки, щоб плюскіт води заважав тихій розмові. Довкола загородженого травника стояли десять вузьких лав із древнього пластику, дев’ять із них утворювали півколо, а десята стояла навпроти, окремо від інших.

Зупинившись на краю огородженого травника, Вафф озирнувся довкруги, намагаючись здогадатися, чого він ніколи раніше не відчував такого інтенсивного задоволення від вигляду цього місця. Темно-синій колір лав був не фарбою, а кольором самого матеріалу. За століття користування на них з’явилися невеликі западини-підлокітники від дотику рук, а ще вм’ятини від незліченних сідниць, але колір зношених місць був так само насиченим, як і решти.

Вафф сів навпроти дев’ятьох радників, упорядковуючи слова, які — він це знав — мусив промовити. Документ, привезений ним з останнього лашкару, справжня причина цієї вилазки, не міг з’явитися у більш відповідний час. І його заголовок, і текст містили в собі важливе послання для тлейлаксу.

Вафф вийняв із внутрішньої кишені тонкий стос рідуліанського кристалічного паперу. Помітив наростання цікавості своїх радників: дев’ять облич, схожих на його обличчя, машейхи з внутрішнього кеглу. Всі вони виражали очікування. Уже прочитали в кеглі цей документ — Атрідівський маніфест. Провели ніч у роздумах над посланням маніфесту. Тепер слід його обговорити. Вафф поклав документ собі на коліна.