Айзек Азимов - Фундація та Імперія

З обличчя Форелла повільно щезло презирство, і він уважно глянув на розгніваного Деверса.

Коли Бейта вперше глянула на Притулок, то не помітила нічого надзвичайного. На цю бляклу зірку, що губилася у порожнечі на краю Галактики, їй вказав чоловік. Це було біля останніх скупчень зірок, де самотньо мерехтіли розсіяні вогники. І навіть серед них вона здавалася мізерною та непомітною.

Торан добре розумів, що цьому червоному карлику бракує значущості для перших днів їхнього подружнього життя, і його губи рефлекторно скривилися.

– Я розумію, Бей, це не дуже пристойна заміна, чи не так? Я маю на увазі, переїзд із Фундації сюди.

– Це жахлива заміна, Торане. Мені не варто було виходити за тебе заміж.

І він ще не встиг відчути, що має ображений вигляд, як вона сказала своїм особливим теплим голосом:

– Все добре, дурнику. Тобі тільки лишається випнути свою нижню губу і глянути на мене поглядом вмираючої качки перед тим, як ти покладеш мені голову на плече, а я гладитиму твоє волосся, повне статичної електрики. Ти сподівався, що я говоритиму якісь сентиментальні дурниці, чи не так? Очікував, що скажу: «Я буду з тобою щаслива, де завгодно, Торане!» або «Міжзоряні глибини будуть для мене домом, любий, аби тільки ми з тобою там були разом!». Ну, зізнавайся.

Вона наставила на нього палець і відразу ж відсмикнула його назад, він лише встиг клацнути зубами.

Чоловік сказав:

– Якщо я здамся і визнаю, що ти маєш рацію, ти приготуєш вечерю?

Вона задоволено кивнула. Він усміхнувся і поглянув на неї.

Вона не була красунею порівняно з іншими – він визнавав це – навіть якщо і придивитися до неї уважно. Її пряме волосся було темним та блискучим, рот трохи заширокий, але її охайні, рельєфні брови пишалися на білому гладенькому лобі і теплі карі очі завжди усміхалися.

А за цим міцно збудованим фасадом прагматизму та витримки ховалася ніжність, що ніколи не показувалася, якщо її домагатися, але на неї можна було натрапити, якщо знати правильний шлях і не зрадити, що ти знаєш, що шукаєш.

Торан відрегулював систему управління і вирішив перевести дух. Залишився один міжзоряний стрибок, а потім кілька мілімікропарсеків по прямій, перш ніж потрібно буде керувати вручну. Він нахилився назад, щоб зазирнути до комори, де Бейта орудувала різними контейнерами.

Згадуючи про Бейту, він почувався трохи самовдоволено. Це був тріумф людини, яка протягом трьох років страждала від комплексу неповноцінності.

Зрештою, він був провінціалом, і не лише провінціалом, а сином ренегата-торгівця. А вона була із самої Фундації, та ще й могла простежити свій родовід аж до Гобера Меллоу.

До того ж, він відчував неспокій. Забрати її назад до Притулку, цього скелястого світу з печерними містами, було доволі поганою ідеєю. Змусити її зазнати традиційної ворожості торгівців до Фундації – кочівників до городян – ще гірше.

Все… Після вечері буде останній стрибок!

Притулок палав сердитим малиновим сяйвом, що падало на другу від нього планету, яка виблискувала рум’янцем, трохи розмитим атмосферою, а її неосвітлена півкуля тонула в темряві. Бейта схилилася над величезною таблицею з павутинням ліній, що акуратно сходилися до Притулку ІІ.

Вона серйозно сказала:

– Насамперед я хочу познайомитися з твоїм батьком. Якщо він мене зненавидить…

– Тоді, – сказав Торан, ніби це його не обходить, – ти будеш першою гарною дівчиною, яка збудить у ньому таке почуття. До того, як він втратив руку і покинув вештатися Галактикою, він… Якщо ти поцікавишся, він розповідатиме тобі про це доти, доки в тебе вуха не зів’януть. За якийсь час я почав думати, що він прибріхує; бо він ніколи не розповідав двічі одну й ту саму історію…

Тепер на них насувався Притулок ІІ. Під ними пропливло і зникло посеред хмар оточене сушею море, що здавалося сіро-сланцевим у сутінках. Вздовж берега були недбало розкидані гори.

Зблизька море здалося зморшкуватим, а перед тим, як остаточно зникнути за обрієм, зблиснуло льодовими полями, що тягнулися вздовж берега.

Вони рухалися чимраз повільніше, і Торан буркнув:

– Твій скафандр закритий?