Микола Дашкієв - Кришталеві дороги

Сергій Альошин розумів потрібність і важливість такого міжнародного форуму силікатників. Тільки Радянський Союз міг дозволити собі навіть дещо втратити на передчасному розголошенні патентних таємниць, аби дати можливість економічно слабким країнам вирватися з хижацьких обіймів Міжнародного скляного картелю. Кожне таке розголошення обов’язково викличе ланцюгову реакцію розкриття хай уже і другорядних, та все ж дуже важливих виробничих секретів, а також недвозначно покаже напрямок і рівень найпередовіших досліджень у відповідній галузі науки. Але й виплескувати надто багато теж не слід. Мало радості з того, що “Сен-Гобен”, скажімо, на дурничку перехопить щедро подаровану всьому людству чудесну технологічну ідею і, користуючись із свого монопольного становища, тільки зменшить собівартість продукції, водночас підвищивши ціни на неї! Членам нашої делегації на конгресі треба бути не тільки компетентними фахівцями-силікатниками, а й далекоглядними економістами та тонкими дипломатами.

Все це так, все це правильно… але ж через отой проклятущий конгрес усі Сергієві плани пішли шкереберть. Даремно він зволікав з рефератом, маючи перед собою кілька місяців: тоді можна було обміркувати все, не поспішаючи. Тепер, коли до конгресу лишалося кілька днів, довелося облишити всі свої справи, забути про сон і відпочинок. Десь там у лабораторії самовідданий і неуважний Петро Іванович на свій смак і розсуд пече вогнетривкі “пироги” і “паляниці” — нема коли навіть зазирнути до нього, бо кожен пункт реферату потрібно обгрунтувати чи власними формулами і таблицями, чи посиланням на опубліковані праці. Лютує професор Хмара, бо припинилась робота над вогнетривом, але нічого не може закинути Альошину: це його завдання теж “державне”. Марно чекає щовечора Вітя Марченко на зустріч з людиною, яка йому так сподобалась: Сергій повертається додому о другій, на таксі, а о восьмій ранку вже в інститутській бібліотеці.

Та ось кінець кінцем і поставлено крапку. Дванадцять сторінок машинопису — квінтесенція всього, що відомо про досягнення і невдачі в галузі створення надвисоко-температурних вогнетривів, та лаконічний перелік проблем першорядного значення, які необхідно розв’язати. Кожна фраза тексту вивірена й зважена, кожне твердження умотивоване. Реферат повинен справити непогане враження, він серйозний.

Сергій ішов до Оргкомітету з приємним почуттям виконаного обов’язку. Доповісти главі нашої делегації — та й мерщій до лабораторії: конгрес конгресом, а справа не жде. Треба хоч дати якнайдетальніші інструкції Петрові Івановичу на наступний тиждень, щоб не гайнував часу на непотрібні експерименти.

Але в Оргкомітеті Альошина враз запрягли в роботу: подзвоніть такому-то — досі не приніс реферату на затвердження; дізнайтесь у адміністратора готелю “Москва”, чи звільнилися заброньовані для делегатів місця; домовтесь із директором Палацу науки про кіномеханіка на суботній вечір та з начальником річкового порту про екскурсійну “ракету” на недільний ранок. Справ було безліч — і дріб’язкових, і принципово важливих — і всі вони вимагали негайного виконання. Гарячка в Оргкомітеті спала тільки аж надвечір. Втомлений цілоденною метушнею, Сергій уже збирався піти додому, як раптом йому підсунули ще один сюрприз: професор Демчук занедужав, тому групу прикріплених до нього делегатів передаємо вам; ось список; треба кожного з них зустріти, привітати, влаштувати в готелі, панькатися, як з вередливою дитиною, бути ходячим довідником і гідом, жерцем моралі й дипломатом. Сперечатися було марно: заклопотані вкрай працівники Оргкомітету не визнавали ніяких доказів і в крайньому разі відбувалися риторикою — запропонуйте, мовляв, когось замість себе!

Злий на себе і на весь світ, Сергій зазирнув у список. Лишенько — двадцять чоловік, та ще й усі з різних країн! Аргентіна, Болівія, Венесуела… Це ж кожен приїде окремо, помотаєшся в аеропорт, а туди — півста кілометрів!

Погляд затримався на рядку: “14. Доктор Курт Гешке (замість професора Джона Фейрхола). Сполучені Штати Америки, від фірми “Пітсбург плейт гласс К°” .

Ім’я Фейрхола було знайоме Сергієві: це був один з найвидатніших фахівців-силікатників світу; шкода, що він не приїде. Але й прізвище “Гешке” видавалося теж знайомим, хоч і не пов’язувалося з науковими питаннями. А втім, мабуть, увагу просто привернуло сполучення: Америку представляє вчений з характерним для Німеччини прізвищем.