Вадим Евентов - Атланти з планети Земля

Розпечене громаддя знялося над киплячими бурями. Хмари смолянисто-чорного диму огорнули його. Блискотливі уламки гігантським фейєрверком пронизували хмари, з яких сипався густий дощ попелу, змішаного з окропом. Вищання, гуркіт, свист, грім, вибухи, рев. Сутінки, пронизані вогняними спалахами, оповили базу.

“Здається, все, — стомлено подумав Віктор. — Звідси не вибереться ніхто. А розрахунки мої правильні”.

Гігантський вибух підкинув скелю в повітря, і вона, розпадаючись на дрібні уламки, зникла в киплячому морі.

— Небачений вулканічний вибух! — надсадно кричали газети.

— Погаслий вулкан ожив!

— Посилення активності діючих вулканів!

— Загибель науково-дослідної бази хімічного концерну!

Мортон, блідий, змарнілий, тремтливими руками перебирав газети.

— Прощай, мій хлопчику, — шепотів він. — Ти вчинив, як справжній вчений. Ти зробив усе, що міг.

14 котода..71 р.

“Навіщо я пишу цей щоденник?” — запитую я себе. Щоб відповісти на це запитання, починаю думати над тим, які обставини привели мене, зрештою, до цього рішення; обдумую й відповідь, здавалося б, уже готову: от саме через те і саме для того. Та чи варто лицемірити перед собою, як це звикли робити мільйони і мільйони людей на нашій планеті Арті? Я не повинен уподібнюватись до них — можливо, потрібних і гарних, але прозаїчно простих організмів-споживачів. Я — едо — повинен стояти на вищій сходинці пізнання і поблажливо дивитися на тих, кому “не дано”. Але моя належність до еліти духу і розуму зобов’язує мене до надточного аналізу не тільки чужих почуттів і дій, а й своїх особистих. Ось тому я й повинен визнати: спонукальні мотиви будь-якої дії існують спочатку лише у вигляді інтуїтивно-емоційного підсвідомого комплексу. Ми ошукуємо і себе, й інших, коли запевняємо, ніби зважились на щось після найретельніших і логічних роздумів. Бажання наші й початкова обробка можливості їх здійснення первинно відбувається автоматично на рівні підкірки без участі свідомості. Приклад елементарної роботи цієї автоматики — наше знання таблиці множення. Скільки буде двічі по два? Відповідь з’явиться ніби сама собою, але для того, щоб вона з’явилася, нервовий імпульс повинен пробігти неймовірно важкий шлях по нейтронних ланцюгах підкірки.

Мені здається (!), що свій щоденник я почав писати для самоаналізу і самопізнання. А втім, хіба я можу знати достовірно, що приховується у величезній підводній частині айсберга психічної ділянки людини, яку називають роботою підкірки?

Я скоро закінчу медичний факультет при стародавньому Тельському університеті. Працюю над проблемою зв’язку епіфіза — ендокринної залози в центрі мозку — з центральною нервовою системою, з одного боку, і з іншими ендокринними залозами, з другого. Надзвичайно цікавий орган! Його екстракт гальмує розвиток пухлинних клітин, він керує біоритмами організму, гормон цієї залози бере участь у формуванні статі ембріона в період внутріутробного розвитку.

Без удаваної скромності повинен сказати, що у мене є ряд надзвичайно цікавих ідей. Мій майбутній патрон професор Орк вельми зацікавлений в мені, і я гадаю, що відразу ж після закінчення університету він візьме мене до себе. Працюватиму разом з його асистентом Моранді. Мене трохи насторожує наполегливість, з якою професор Орк рекомендує мені підтримувати з Моранді більш тісні контакти. Він дуже прихильно до нього ставиться. Цьому є два пояснення: по-перше, батько Моранді найбільший фабрикант сорочок; по-друге, Моранді працює над темою професора, вивчаючи пересадку нервових клітин від одного організму до іншого. Моранді хлопець працьовитий, але, на жаль, безкрилий. Чи буде він заздрити мені? Немає сумніву, що буде. В майбутньому можливе повторення ситуації “Моцарт—Сальєрі”! Але не думаю, що цей Моранді може бути небезпечним для мене.

До речі, проблема пересадки ділянок мозку досить перспективна. Нервову тканину значною мірою ізольовано від крові гематоенцефалічним бар’єром, через який антитілам проникати важко. А саме ж з допомогою антитіл відбувається відторгнення пересадженої чужорідної тканини. З’явилися чутки, ніби вже порівняно вдало експериментують на мавпах — мавпи після пересадки “розумнішають”.

Мої експерименти йдуть успішно, але їх гальмує мізерність фінансів. Не вистачає ні на обладнання, ні на реактиви.