Ігор Росоховатський - У підводних печерах

Звичайно, Пірат не знав, що Господарі поїхали до іншого міста, а взяти його з собою просто не змогли й віддали своєму знайомому. Але й не знаючи цього, він відчував — трапилось якесь лихо.

Пірат сидів, аж поки не зачинили магазин. Холод притупив його тугу, і він весь тремтів од холоду. Зрештою пішов звідси і довго бігав вулицями та дворами, шукаючи притулку. Теплий куточок знайшовся в одному дворі, біля труби кочегарки. Стомлено ліг, опустив голову на лапи й відразу ж заснув.

З того дня почалося Піратове бездомне життя. Воно було сповнене пошуками їжі і безпечного місця. Пса завжди супроводжував страх. Він лякався інших собак, якщо вони були сильнішими за нього, побоювався людей з незрозумілими намірами. Але найбільше він боявся машин, особливо після того, як одна з них боляче вдарила його. Бідолаха скавчав, аж поки біль не вгамувався.

Для нього стало мукою перебігати вулицю. Як тільки Пірат збирався ступити на територію машин, вони, гуркочучи, мчали просто на нього. Намагався триматися ближче до пішоходів, але жах не давав йому зупинитися разом з людьми, коли вони чекали на зелене світло, і тоді Пірат ледве не потрапляв під машини. Та все ж серед безлічі злих автомобілів він відрізняв і добрі. То були продовольчі фургони. Пірат знав: люди в синіх комбінезонах завжди дадуть чогось попоїсти.

Та одного разу, коли він безпечно підбіг до фургона, щоб на льоту підхопити шматочок ковбаси, людина в синьому комбінезоні взяла його на руки. Але замість того, щоб почастувати Пірата чимось смачним, вона кинула його до фургона. Опинившись серед кількох таких же бездомних собак, Пірат аж тепер згадав, що комбінезон цієї людини пах зовсім не ковбасами, а чужими псами. Були серед його несподіваних сусідів і вороги. Але зараз не до гризні, — охоплені панікою, вони намагалися будь-що вирватися з фургона…

їх привезли до великого будинку. В ньому відчувався різкий неприємний запах. У коридорах снували люди в білих халатах. Вони не мали своїх запахів, й відрізнити їх було дуже важко.

Собак розсадили по вольєрах. Годували не те, щоб дуже ситно, але й голоду Пірат не відчував тут ніколи.

Настав день, коли Пірата перевели в окрему клітку. Спочатку йому було страшно від спрямованих на нього великих блискучих приладів, на яких спалахували різнобарвні змійки. Але згодом він звик і до приладів, і до ременів, що обперізували його тіло. Тільки одного разу він відчув біль — у той момент, коли йому вживлювали електроди.

Невдовзі Пірат познайомився з людьми, що працювали з ним, навчився відрізняти їхні обличчя й ходу. Він знав, що у маленької жінки, яка часто пахла смаженою рибою, можна випросити щось смачне. Для цього треба лежати нерухомо, поклавши голову на лапи. А прихильність худорлявого жвавого чоловіка в окулярах можна завоювати, якщо будеш демонструвати радість від його появи біля клітки.

Ну а догодити сердитому товстуну, якого звали Євгеном Петровичем, було дуже важко. Піратові він видався всемогутнім і всевидючим. Він знав наперед геть усе і терпіти не міг прикидання. Міг суворо покарати собаку, що насмілився ослухатися.

У присутності Євгена Петровича Пірат починав нервово тремтіти, і від цього змінювалися показання приладів. Він з усіх сил намагався улесливо дивитися на свого господаря, демонструючи згоду виконати найменше його бажання. Євген Петрович з’являвся йому у снах, як щось неприступне, грізне, величне, мов труба кочегарки, біля якої він знаходив притулок.

Євген Петрович не часто був присутній на дослідах. Математик, інженер, біолог — він займався питаннями біоніки. У лабораторію він зазирав тільки для того, щоб перевірити, як виконуються його замовлення. Зрідка він власноручно підключав Пірата до приладів, крутив верньєри, лаючи недбалих наукових співробітників і лаборантів.

Під час одного досліду, сперечаючись з кимось, він тицьнув вилку не в ту розетку. Пірата щось сильно вдарило, перед очима замиготіли вогняні кола, і він поринув у пітьму.

…Отямився Пірат в іншій кімнаті. Він погано пам’ятав, що з ним сталося. Спробував стати на ноги. Лапи тремтіли і роз’їжджалися в різні боки, як у цуценяти, голова була важкою.

Минуло кілька днів. Пірат видужував. І ось одного разу, коли клітку залишили не-замкненою, перед Піратом виникло нав’язливе видиво: ніби він вирвався з клітки, його намагаються зловити, але не можуть. Пірат знав, що двері в коридор відчинено — звідти долітав запах землі й трави. Виходить, зовнішні двері теж відчинені.