Микола Дашкієв - Еліксир життя

День тисяча тридцять другий.

Цей день я запам’ятаю на все життя, день народження Марії!

На святковий обід вона прийшла не в своєму звичайному комбінезоні, а в чудесній рожевій сукні. І тут я вперше помітив, що це вже не дівчисько, а цілком доросла, дуже вродлива дівчина.

Всі були приголомшені. Навіть Март, який завжди ставився до неї так, ніби вона була хлопчиськом, раптом став незвично шанобливим. Сабіна нестримно раділа з успіху своєї старшої подруги. А Джек дивився на неї широко розкритими очима, ще не розуміючи, в чому суть такого дивного перетворення.

Чорне, аж смоляне, волосся Марії було вигадливо зачісане, очі радісно блищали, рожеві уста посміхалися, показуючи разок бездоганних зубів… Красуня!

Я спіймав себе на тому, що поглядаю на неї, як на зовсім незнайому дівчину, яку побачив уперше.

День тисяча сороковий.

З думки не йде Марія. Я почав цікавитися, що вона робить, як відпочиває. Тобто я цікавився й раніше, але зараз почав приділяти їй особливу увагу.

Виявляється, вони вдвох з Сабіною захоплюються домашнім господарством — наполегливо вивчають кулінарні секрети, штудіюють підручник модельєра-закрійника. Жінки лишаються жінками! Але з таким же захопленням вони вивчають і біологію. Мені приємно відзначити, що Марія набагато наполегливіша в навчанні, аніж Сабіна. А втім, та ще мала.

День тисяча сорок четвертий.

Я читав “Капітал” Маркса і так заглибився, що не почув, як до бібліотеки зайшла Марія.

— Тату Роб, — сказала вона. — Можна, я потурбую вас на часинку?

— Так, звичайно.

— Тату Роб, я вас образила чимось?

— Що за дивне питання? — обурився я.

— А чому ви мене уникаєте?.. Чому розмовляєте зі мною так сухо й неохоче?.. Мені дуже боляче!

Я рвучко повернувся до неї. її широко розплющені очі були скорботні і… і… Ні, я не знаю, що в них ще було, але я дивився в них, забувши про все на світі. Я хотів їй сказати, що вона вже — не та, що була раніше; що “гидке каченя” з Андерсенової казки перетворилося на сліпучо-красивого лебедя… Однак я не сказав цього, а насупив брови:

— Не вигадуй дурниць!.. Я тебе люблю, як і раніше… — і таки не стримався, додав: — Навіть ще дужче!

О, вона зрозуміла! Зрозуміла все, бо її обличчя враз прояснилося.

Я щасливий, як ніколи в житті!

День тисяча дев’яносто п’ятий.

Відсвяткували Новий рік.

День тисяча чотириста двадцятий.

Майже рік не зазирав до щоденника.

Не було часу, хоч життя наше тече спокійно, без пригод.

Мартін повністю освоїв курс астронавігації ї спробував скласти програму для кібер-штурмана. Коли він вклав її в аналітичний пристрій установки, машина промовила голосом професора:

— Програма складена без помилок, проте не може бути прийнята до викопанпя, бо не відповідає реальним зовнішнім умовам.

День тисяча чотириста дев’яностий.

Останнім часом ми рідко збиралися в кают-компанії, були зайняті головним чином у спортзалі, бібліотеці та їдальні. Тільки Мартін навідувався туди щодня. Саме він і виявив, що ми наближаємося до якоїсь великої зірки. Почувши таку новину, ми всі притьмом кинулися до кают-компанії.

— Ну, Март, сідай-но в командирське крісло! Відтепер воно твоє по праву.

Він сприйняв мої слова, як належне (я навіть трохи позаздрив: відстав, старий, відстав!). Сів до пульта, почав чаклувати. І ось уже на екрані серед незліченних зірок виступила одна, найяскравіша.

Вона була ще дуже далеко, проте чутливі прилади кібер-штурмана вже встигли зафіксувати її основні характеристики. Ця зірка належала до спектрального класу світил типу нашого Сонця, але була дещо активніша. Дослідження поля її тяжіння показувало, що в неї може бути планетна система.

Майже місяць витратив Мартін. аби з допомогою електронно-обчислювальної машини розрахувати траєкторію нашого корабля, а коли одержав остаточний висновок — прибіг до мене схвильований:

— Гальмування, та ще й на межі понад п’ять “же”, треба почати не пізніше, як через три доби, бо інакше ми пройдемо мимо зірки.

— Гаразд, а якщо ми не знайдемо біля неї придатної для життя планети?.. Це ж великий риск!

— Якщо ми проскочимо мимо, нам уже й рискувати не доведеться, — відповів Март. — Імовірність знайти ще одну зорю з планетами майже дорівнює нулеві. Ми і постаріємось, і помремо в нескінченному польоті. До того ж, вичерпається і пальне, і запас продуктів.

— Ну, а якщо планети не знайдемо? Хіба не все одно?