Микола Дашкієв - Еліксир життя

Слідчому було років двадцять шість. Бездоганного крою костюм, трохи недбало зав’язаний галстук, модна зачіска — увесь він дихав самовпевненістю і молодим здоров’ям. Аркуш він відсунув поштовхом лакованого нігтя: видно, цей його жест вже належав до серії прорепетованих, або ж він наслідував когось. Такі завжди когось наслідують.

Галей відвернувся.

— На попередньому допиті ви відмовилися відповідати, що як вам відомо, не на вашу користь. — Слідчий явно милувався інтонаціями власного голосу. — В готелі ви заявили, що іноземця, якого звали Штуленц, випадково зустріли на вулиці. Ви це підтверджуєте?

Галей кивнув.

— Повторюю запитання: ви це підтверджуєте?

— Підтверджую.

— За вашою версією, людина вирушає в туристську подорож за кордон, аби лише не дома стрибати з дев’ятнадцятого поверху, — з посмішкою на губах вів слідчий. — Як же ви опинилися в номері німця? Що вас туди привело?

Галей поворухнувся на прикріплепому до підлоги стільці.

— Я вже сказав: на це запитання відповідати не буду.

— Так… Подзвонивши в поліцію, ви назвали прізвище загиблого. Отже, ви знали його раніше. Де, за яких обставин ви з ним зустрілися вперше, коли це було?

— Відмовляюсь відповідати.

— Тоді вам скажу я! — В голосі слідчого вже чулася погроза. — Під час обшуку у вашій кімнаті знайдено цю запальничку, знаряддя, яким користуються не фотоаматори. У ній збереглася плівка німецького виробництва часів минулої війни. Ми її проявили і маємо дуже цікаві кадри. На знімках бачимо вас, а також дівчину, — вона стала потім вашою дружиною, — бачимо якогось молодого чоловіка з борідкою, і — це вже несподіванка — бачимо відомого вченого, фізика Кадіуса. Професора знали як патріота, він таємниче загинув під час окупації. Вам, єдиному із членів підпільної групи Опору, якимось чином вдалося уникнути гестапівського підземелля і залишитися живим. А Штуленц — ми це встановили — був співробітником спеціальної служби нацистів, агенти якої багато років полювали на талановитого вченого професора Кадіуса. Тепер, коли минуло стільки часу, ви раптом приходите в готель, де зупинився Штуленц, ну і… Ні, Галею, вам не варто відмовчуватися, рано чи пізно доведеться заговорити!

Галей зміряв слідчого презирливим поглядом.

— Ми все одно докопаємося до правди, Галею!

“Спробуй докопайся, — гірка усмішка тінню лягла на зморшкувате неголене обличчя Галея. — Від правди, про яку ти ніколи не взнаєш, уже і ями не залишилось на вулиці Червоних Троянд…”

Я сиджу біля відчиненого вікна. Денна спека вже почала спадати. Легенький дніпровський вітерець заносить до кімнати п’янкі пахощі розквітлих київських каштанів. Під рукою в мене пожовкла від часу, зібгана газетна вирізка. Край її надірвано, окремі слова підкреслені червоним олівцем. Це уривок із старої газети “Британський Союзник”, що виходила у дні війни. Я знаю цей короткий текст напам’ять, та все ж не втримуюсь і перечитую ще раз… Потім, замислившись, довго сиджу в кімнаті, залитій надвечірнім сонцем.

Поволі приміщення заповнив бузковий серпанок, ховаючи від очей кутки і щілини. Сутеніє. І в напівтемряві постають передо мною картини давніх, але незабутніх днів…

* * *

Задзвонив телефон.

— Карелін?

— Так, я слухаю…

— Вас просить до себе директор інституту.

— Зараз?

— Так, і якнайшвидше

Виклик до директора був для мене несподіванкою. Професор Боярський звичайно сам заходив до нас у лабораторію, коли ж викликав до себе в кабінет, — чекай чогось цікавого.

Тільки цього разу йти не хотілося. Саме на сьогодні ми запланували остаточне випробування нового приладу, над яким давно працював відділ електроніки. Чи справдяться наші розрахунки? Ми нетерпляче лічили хвилини до початку випробувань, а тут якась розмова… Та йти треба. Я склав інструменти, вимкнув апаратуру і вийшов з лабораторії.

— Вам доведеться відкласти свою роботу і виїхати в термінове відрядження! — цими словами зустрів мене директор. І, наче передбачаючи мої заперечення, додав: — А втім, поїздка цілком добровільна. Можете відмовитись… Йдеться про важливе для нашої Батьківщини, цілком таємне доручення.

Я напружено слухав.

— Вам не доводилося чути про професора Палія?

Я затамував подих. Ще б пак! Хто з нас, молодих фізиків, не знав професора? Видатний учений, сміливий експериментатор, він працював тепер, як ми чули, над якоюсь дуже важливою проблемою…