Артур Кларк - Колиска на орбіті

Ну й питаннячка ж він мені потім задавав — тільки держись; стариган умів крутити мозком. Але він геть не шурупав у техніці — його фахом були етика, мораль, релігія і такі інші нематеріальні фіглі-міглі. Тож, природно, він не зумів як слід обгрунтувати свої заперечення. А як великий любитель усяких абстракцій, він знай вертався до одного: “Існуюче — це те, що повинне існувати. Гм, вельми цікава формула і не без певного нальоту стоїцизму. Я додам деякі з цих одкровень до повчань, які я збираюсь викласти своєму народові… Але дайте мені відповідь на таке запитання: як узгодити цей фаталізм науки із свободою волі, якою я хочу наділити людей?”

Ось тут старий хитрун був мало не спіймав мене. Я всміхнувся, кашлянув, щоб виграти час, а відтак вигукнув: “Так відповідь цілком ясна!”

Це завжди допомагає, коли вас приперто до стіни.

“Цілком можливо, — сказав він, — але мені вона невідома”. — “Послухайте, — сказав я, — а хіба оця свобода волі, яку ви збираєтесь дати своєму народові, — не різновид фаталізму?” — “Взагалі, її можна було б віднести до цієї категорії. Але ж відмінність…” — “До того ж, — поквапно урвав я його, — відколи це свобода волі і фаталізм стали несумісні?” — “На мою думку, вони, безумовно, несумісні”, — заявив він. — “Це тільки тому, що ви не розумієте сутності науки, — відрубав я, спритно проробивши під самісіньким його гачкуватим носом давній фокус із переміною теми. — Бачите, мій любий, один з основних законів науки полягає в тому, що все супроводить випадковість. А випадковість, як ви, безперечно, знаєте, — це математичний еквівалент свободи волі”. — “Ваші ідеї дуже суперечливі”, — зауважив він. — “А так і має бути, — сказав я. — Наявність суперечностей — теж один з основних законів Всесвіту. Суперечності породжують боротьбу, брак якої спричинився б до загальної ентропії. Тому не було б жодної планети, жодного Всесвіту, якби в кожній речі, в кожному явищі не крились нібито непримиренні суперечності”. “Нібито?” — швидко перепитав він. — “Саме так, — відповів я. — Річ у тім, що суперечностями, які ми умовно можемо визначити як властиву всім речам сукупність парних протилежностей, питання аж ніяк не вичерпується. Візьмімо, наприклад, яку-небудь одну ізольовану тенденцію. Що вийде, коли її розвинути до кінця?” — “Уявлення не маю. Недостатня теоретична підготовка до дискусій такого роду…” — “А вийде те, — урвав я його, — що ця тенденція перетвориться на свою протилежність ”. — “Справді?” — вражено спитав він.

Ці специ з релігії незрівнянні, коли силкуються збагнути щось у наукових проблемах.

“Так, — сказав я. — У мене в лабораторії є докази. Проте їх демонстрація дещо стомлива…” — “Ні, ні, я вірю вам на слово, — сказав старий. — До того ж ми з вами уклали угоду”.

Він завжди, замість слова “контракт” вживав слово “угода”. Воно означало те саме, але було милозвучніше.

“Парні протилежності, — замислено проказав він. — Детермінізм. Речі, які перетворюються на свою протилежність. Боюсь, що все це досить складно”. — “Зате естетично, — зауважив я. — Однак я не розвинув до кінця тему про перетворення крайностей на свою протилежність”. — “Охоче вислухаю вас”, — сказав він. — “Дякую. Отже ми зупинились на ентропії, суть її полягає в тому, що всі речі постійно перебувають у русі, коли тільки цьому не перешкоджає яка-небудь дія ззовні. (А іноді, скільки я можу судити за власним досвідом, навіть при наявності такої зовнішньої дії.) Але цей рух предмета скеровано в бік перетворення останнього на свою протилежність. А якщо таке відбувається з одним предметом, отже те саме відбуватиметься й з усіма іншими, бо ж наука послідовна. Тепер вам ясна картина? Всі оці протилежності тільки те й роблять, що, ніби показившись, перетворються на свої протилежності. На більш високому рівні цим займаються протилежності, уже пооб’єднувані в групи. Що вищий рівень, то все складніше. Досі зрозуміло?” — “Та ніби так”, — відповів він.

“Пречудово. А тепер, ясна річ, виникає запитання: чи все на цьому кінчається? Я маю на увазі, чи вся програма вичерпується цією еквілібристикою протилежностей, що вивертаються навиворіт, а з вивороту знов на лице? В тім і заковика, що ні! Ні, шановний, ці протилежності, які перекидаються, мов дресировані тюлені, — тільки зовнішній вияв того, що відбувається насправді. Тому що… — Тут я зробив паузу й низьким трубним голосом промовив: — Тому що за всіма зіткненнями й невпорядкованістю світу, приступного розумовому сприйняттю, стоїть вищий розум. Цей розум, любий мій, проникає крізь ілюзорність реальних речей у більш глибокі процеси Всесвіту, які перебувають у стані невимовно прекрасної й величної гармонії”. — “Яким же це чином річ може бути реальна й ілюзорна водночас?” — метнув він у мене запитання. — “На жаль, не мені знати, як на це відповісти, — сказав я. — Адже я тільки скромний трудівник науки, і моя доля — спостерігати й діяти відповідне до того, що бачу. Однак можна припустити, що це пояснюється якою-небудь причиною етичного порядку”.