Артур Кларк - Колиска на орбіті

Рудий підхопився, видно все це добряче йому набридло.

— Слухай, гайда звідси. Ще повно справ, не можна ж стирчати тут цілісінький день, витріщивши очі на якусь стару таратайку. Треба щось робити зі звірятами, якщо хочемо стати циркачами. Для циркачів це найголовніше. Вони мусять дбати про звірят. От чим я зараз і займуся, — сказав турботливо Рудий.

— Для чого, Рудий? У них там повно м’яса. Давай краще подивимося, — запропонував Щуплий.

— На що там дивитись? Он уже наші батьки збираються йти. Та й обідати вже час. І взагалі, Щуплий, — почав його переконувати Рудий, — ми не повинні викликати підозру, а то як почнуть допитувати. Ти що, не читав детективів? То затям: надумав іти на справжнє діло — тримайся так, щоб не викликати підозри, тоді тебе не викриють.

— Ну, гаразд.

Щуплий неохоче підвівся. Раптом кар’єра циркача видалась йому облудною, нікчемною в порівнянні зі славою великого астронома, і здивувався: як він міг пристати на безглузду пропозицію Рудого.

Вони пішли схилом униз. Щуплий, як і перше, позаду.

— Мене найбільше вразила ця висока кваліфікація роботи, — сказав Промисловець.

— Що нам від того? — гірко зауважив Астроном. — Вони всі загинули. Другого корабля не буде. Вони випадково помітили життя на нашій планеті. Іншим розвідувальним групам не доведеться наближатися, аби з’ясувати, що в нашій сонячній системі немає планет із надто малою масою.

— Отже, можна припустити лише одне: сталася аварія.

— Корабель майже не пошкоджений. Його можна було б полагодити, якби хоч один із них врятувався.

— Навіть якби хтось і врятувався, ні про які торговельні зносини не може бути мови: вони надто несхожі на нас. Це дуже незручно. Все кінчено, годі про це.

Вони зайшли до будинку, і Промисловець привітався з дружиною.

— Люба, обід готовий?

— Як тобі пояснити… — Вона завагалась і поглянула на Астронома.

— Що скоїлось? — спитав Промисловець. — Чому ти мовчиш? Гадаю, наш гість не зважатиме на сімейну перемовку.

— Благаю, не звертайте на мене ніякої уваги, — пробурмотів Астроном і непомітно відійшов у протилежний куток кімнати.

— Розумієш, любий, — поспішно зашепотіла дружина, — Куховарка розлютована. Я вже стільки часу заспокоюю її. Чесно кажучи, не уявляю, навіщо Рудий це зробив.

— Що саме?

Здавалось, Промисловець зовсім не збентежений, навпаки, потішений: стільки місяців він із сином переконували дружину називати хлопчика “Рудий”, а не його справжнім, трохи кумедним ім’ям, яке скидалось на дитяче прізвисько.

— Він забрав майже весь фарш.

— І з’їв його?

— Сподіваюсь, ні. Адже фарш сирий.

— А навіщо він йому?

— Не уявляю. Я не бачила його від сніданку. Куховарка помітила, як він дременув з кухні. У мисці майже не залишилося фаршу, а вона збиралася приготувати з нього обід. Ти ж знаєш Куховарку, їй довелося готувати щось інше, а це означає: цілий тиждень нам не буде спокою. Поговори з Рудим, любий, нехай він навіть не потикається в кухню, до того ж, йому не завадить вибачитись перед нею.

— Облиш. Вона наша служниця. Якщо ми не нарікаємо на зміну в меню, яка для неї різниця?

— Лише подвійна робота. Вона вже натякала, що хоче йти від нас. Ти ж знаєш, як важко знайти гарну куховарку. Пригадай-но попередню.

Це був серйозний аргумент. Промисловець неуважно глянув навколо.

— Напевно, твоя правда. Тільки-но він прийде, я поговорю з ним.

— Вже йде.

Рудий зайшов до кімнати й весело сказав:

— Здається, вже пора обідати. — Він підозріло перевів погляд з матері на батька. — Але треба спершу вмитися, — додав він і попрямував до інших дверей.

— Зачекай, — зупинив його Промисловець.

— Чого?

— Де твій маленький друг?

— Десь тут, — недбало відповів Рудий. — Ми спершу гуляли разом, потім я озирнувся, а його нема. — Це була правда, і Рудий відчув під собою твердий грунт. — Я сказав йому, що вже пора обідати. Кажу йому: треба вертатись додому, а він каже: так. Тоді я пішов, а потім, коли я був уже біля струмка, озирнувся, а…

Астроном урвав цей слововилив, відвівши погляд від журналу, який неуважно гортав.

— Я зовсім не хвилююсь за свого сина. Він цілком самостійний. Не треба його чекати.

— Однак, обід ще не готовий, докторе. — Промисловець знову звернувся до сина: — До речі, сину, Куховарка скаржиться, що не вистачає продуктів. Ти не хочеш нічого сказати?

— Не розумію.

— Жаль, але доведеться пояснити. Навіщо ти взяв фарш?