Валентина Журавльова - Поправка на Ікс

— Розумію. Я так і думав. Так, капітан узяв на себе велику відповідальність… Ви б йому повірили?

— Так.

— Я теж.

Він довго мовчав, покусуючи губи. Потім підвівся, поправив окуляри.

— Що ж, ходімо.

Завідуючий накульгував. Ми поволі йшли коридорами архіву.

— Ви ще прочитаєте про це, — говорив завідуючий. — Якщо не помиляюся, другий том, сторінка сота і далі. Зарубін хотів розгадати таємниці італійських майстрів епохи Відродження. З вісімнадцятого століття починається занепад у живопису олійними фарбами — я маю на увазі техніку. Багато що вважалося безповоротно втраченим. Художники не вміли створювати фарби яскраві й разом з тим довговічні. Чим яскравіші були тони, тим швидше темніли картини. Особливо це стосувалося синіх і голубих барв. Ну, а Зарубін… Але ви побачите.

Картини Зарубіна висіли у вузенькій сонячній галереї. Перше, що впало мені в очі, — кожна картина була намальована лише в одному кольорі — червоному, синьому, зеленому…

— Це етюди, — сказав завідуючий. — Проба техніки, не більше. Ось “Етюд у синіх тонах”.

У голубому небі поряд летіли дві тендітні людські фігурки з пристебнутими крилами — чоловік і жінка. Все було намальовано синім, але мені ніколи не доводилося бачити такої багатої різноманітності відтінків. Небо здавалося нічним, синяво-чорним біля лівого нижнього краю картини і прозорим, наповненим гарячим полуденним повітрям — у протилежному кутку. Люди, крила переливалися відтінками голубого, синього, фіолетового кольорів. Подекуди барви були пружні, яскраві, блискучі, місцями — м’які, приглушені, прозорі. Поряд з цим етюдом картина “Голубі танцюристки” Дега здавалася б тьмяною, збідненою барвами.

Тут же висіли інші картини. “Етюд у червоних тонах”: двоє ясно-червоних сонць над невідомою планетою, хаос тіней і напівтіней — від криваво-червоних до ясно-рожевих. “Етюд у коричневих тонах”: феєричний, вигаданий ліс…

— Зарубін фантазував, — сказав завідуючий. — Він просто випробовував свої фарби. Але потім…

Завідуючий замовк. Я чекала, дивлячись у голубі, непроникні скельця окулярів.

— Прочитайте далі, — тихо промовив він. — Потім я покажу вам інші картини. Тоді ви зрозумієте.

…Я читаю так швидко, як тільки можу, — намагаюся схопити головне…

“Полюс” летів до Зорі Барнарда. Швидкість ракети досягла межі, двигуни почали працювати на гальмівному режимі. Судячи з коротких записів у бортовому журналі, все йшло нормально.

Не було аварій, не було хвороб. І сам капітан був, як завжди, спокійний, впевнений, веселий. Він, як і раніше, займався технологією фарб, малював етюди…

Про що він думав, залишаючись у своїй каюті? Бортовий журнал, особистий щоденник штурмана не відповідають на це запитання. Але ось цікавий документ. Це — рапорт інженерів. Мова йде про неполадки в системі охолодження. Сухувата, точна мова, технічні терміни. А між рядками я читаю: “Друже, якщо ти передумав, ще можна повернутися. Відступити з честю…” І тут же напис, зроблений рукою капітана: “Систему охолодження ремонтуватимемо тоді, як досягнемо Зорі Барнарда”. Це звучить так: “Ні, друзі, я не передумав”.

Зарубін не передумав. Він вів “Полюс” через неможливе — вперед.

Через дев’ятнадцять місяців після вильоту ракета досягла Зорі Барнарда. У тьмяної червоної Зорі виявилась одна планета, за розмірами майже така сама, як і Земля, але обледеніла. “Полюс” пішов на посадку. Іонний потік, що струмував із дюз ракети, розтопив лід, і перша спроба виявилася невдалою. Капітан вибрав інше місце — і знову лід почав плавитись… Шість разів заходив “Полюс” на посадку, поки не пощастило на-щупати під льодом гранітну скелю.

З цього моменту в бортовому журналі починаються записи, зроблені червоним чорнилом. За традицією так відзначалися відкриття.

Планета була мертва. Її атмосфера складалася майже з чистого кисню, але жодної живої істоти, жодної рослини не виявилося на цій скованій льодом планеті. Термометр показував мінус п’ятдесят градусів. “Бездарна планета, — записано в щоденнику штурмана, — але зате яка зірка! Каскад відкриттів!..”

Так, це був каскад відкриттів. Навіть тепер, коли наука про будову й еволюцію зірок сягнула вперед, відкриття, зроблені експедицією “Полюса”, багато в чому зберегли своє значення. Дослідження газової оболонки “червоних карликів” типу Зорі Барнарда і на сьогодні лишаються найбільш повними й точними.

Бортовий журнал… Науковий звіт… Рукопис астрофізика з парадоксальною гіпотезою еволюції зірок… І нарешті те, що я шукаю: наказ командира про повернення. Це несподівано, неймовірно. І ще не вірячи, я швидко перегортаю сторінки. Запис у щоденнику штурмана. Тепер я вірю, знаю — це було так. Якось капітан сказав: