Ігор Росоховатський - Справа командора

Я полегшено зітхнув і подивився на стінку приладу, який стояв навпроти. Вона була гладенько відшліфована і могла б правити за чудове дзеркало. Слово честі, в цю мить я не мав нічого проти людини, яка відбивалася в ньому.

…У мене залишилася оригінальна пам'ятка про цю зустріч з Сергієм Петровичем. Кожного разу, коли хтось при мені скаржиться на хвору ногу або шкутильгає, я згадую про своє коліно — воно більше ніколи не болить.

“Ну що ж, нехай увійде, — подумав Кантов. — Хай заходить. Однаково… Тільки дивно це звучить — слідчий—захисник…”

Ні традиційно пильного погляду. Ні багатозначності в твердо стиснутих устах. Ні того, ні іншого… Нема, нема, нема…

Слідчий—захисник зігнувся, інакше продірявив би головою стелю. Висота кімнати — близько чотирьох метрів.

“Він з отих, — думає Кантов і відчуває, як у ньому прокидається лють. — Я ніколи не вимагав особливої тактовності по відношенню до себе. Але в даному випадку вони могли б здогадатися…”

Густий голос, чітка вимова:

— Маєте до мене запитання?

— Прохання, — говорить Кантов. — Я маю прохання…

— Зрозумів. Вам призначать іншого захисника. Але я міг би відповісти на ваші запитання.

— Що встигли вияснити у моїй справі?

Секунда мовчання. Але й вона була красномовною.

“Нічого втішного, — думає Кантов. — У цієї істоти реакції миттєві. Відповіла б одразу”.

— Перший випадок зареєстровано двадцять сьомого квітня у людини, з якою за дванадцять годин до того розмовляв ваш штурман.

Він відчув сумнів Кантова і змушений був розвіяти його:

— Встановлено точно.

Кантов пригадав екрани в дрібних цятках, блакитні краплини на хрестиках поділок. Одна камера очищення, друга, третя. Енергетичний душ, іонний, коніцинова ванна, магнітний фільтр. А за обшивкою корабля — зелені трави, що пахли лугом, що шуміли по—лісовому, голубе небо… Та він не випускав своїх хлопців, гнав їх з однієї камери в іншу… А тепер цей говорить… Якого дідька?

Кантов кинув гнівний погляд на двері, що зачинилися за гігантом. “Образився? Тим краще. Звик тут вирішувати за людей їхні справи…”

Роздратування заважало Кантову з’єднати факти в ланцюжки, а потім звести їх воєдино і подивитися, що вийшло. Він вимкнув кондиціонери, ногою відкинув крісло, готове послужливо вигнутися, щоб прибрати форм його тіла. Клацнув чотири рази підряд регулятором відеофону, спроектував зображення на стіну:

— Викликаю Раду.

Незворушне обличчя чергового. “Звично незворушне”, — думає Кантов. І хоч як стримується, голос звучить різкіше, ніж йому б хотілося:

— Прошу Раду призначити мені іншого захисника. Людину.

Певно, черговий сподівався почути саме це і підготував заперечення:

— Він теж називається людиною.

— Називається… — мимоволі повторив Кантов, надаючи слову іронічного звучання.

— Так, людина народжується, а не синтезується в лабораторії. Коли вас влаштовує така принципова відмінність — будь ласка (він промовив “принципова” таким же тоном, як Кантов — слово “називається”). Та коли ви скажете, що це машина, хоча в ній є і білкові деталі, то я відповім, що вона розуміє і почуває значно більше, ніж ми. І ще одна важлива обставина — цілковита об’єктивність…

“Він не злиться, — зрозумів Кантов. — Він тільки вдає злість, вважаючи, що так мене легше переконати”.

— Ви даремно образилися на Раду, — говорив далі черговий. — Справу про карантинний недогляд ведуть вісім слідчих—захисників. Шість з них займаються лікарями карантинного пункту, один — лікарем ракети і один — вами. Причому, на мою думку, — кращого слідчого не знайти.

“Хай ця істота розуміє і почуває, як ти висловився, більше нас. Та хіба я летів у космос заради нього? Заради нього сотні разів ризикував життям? Заради нього втратив свій час, а разом з тим рідних, друзів, сучасників? Так, сучасників — тільки тепер я по—справжньому зрозумів зміст цього слова. І ти хочеш, щоб після всього мене судив він?”

— Повернімось до мого прохання.

Лише на мить на обличчі чергового промайнула розгубленість.

— Про ваше прохання доповім Радь

— Звати мене Павлом Петровичем.

Кантов міцно потис прохолодну кістляву руку і вперше за багато днів відчув себе певніше. Новий слідчий—захисник відразу ж сподобався йому. Худий і високий, як жердина, енергійна з підстрибом хода, швидкі різкі рухи. Такий, взявшись за справу, надаремне часу не гаятиме.