Герберт Уэллс - Невидимець

Коли Гол з Генфрі та робітники вибігли з буфету, місіс Гол, навчена багаторічним досвідом, залишилась біля каси. Раптом двері з вітальні відчинилися, і з’явився містер Кас. Не дивлячись на господиню, він кинувся сходами вниз і вибіг до рогу будинку.

— Держіть його! — кричав він. — Пакунок щоб він не випустив. Бо тоді його не буде видно!

Він не знав про існування Марвела, бо Невидимець передав тому пакунок і книги вже в дворі. Обличчя в містера Каса було сердите й рішуче, але у вбранні його дечого бракувало: він нап’яв на себе саму тільки якусь білу спідничину, що могла би правити за одежу хіба десь у Греції.

— Держіть його! — не вгомонявся він. — Він забрав мої штани і геть усю одіж вікарія!

— Я зараз наздожену його! — гукнув містер Кас до Генфрі, біжачи повз розпростертого на землі Гакстера і повертаючи за ріг, щоб прилучитись до натовпу, який, одначе, враз збив його з ніг і змусив упасти в дуже негарній позі.

Хтось на бігу важко наступив йому на палець. Містер Кас верескнув, спробував підвестися, але був знову збитий з ніг, упав на всі чотири і аж тоді збагнув, що бере участь не в наступі, а у відступі. Всі тікали назад до містечка. Він устав іще раз і дістав дошкульного удару у вухо. Містер Кас, накульгуючи, поплентався до “Карети й коней” і по дорозі перестрибнув через покинутого всіма Гакстера, який тепер уже сидів на землі.

Підіймаючись на ґанок заїзду, він раптом почув крик люті, що гостро вирізнився з гомону голосів, і звук ніби ляпаса. Він упізнав голос Невидимця, а крик був наче людини, осатанілої від несподіваного болісного удару.

За мить містер Кас був знов у вітальні.

— Він повертається, Бантінгу, — загаласував він. — Рятуйтесь!

Містер Бантінг стояв біля вікна, силкуючись змайструвати собі одіння з килимка і номера “Вест-Серрей газет”.

— Хто повертається? — спитав він, розгубившись так, що його костюм мало не розсипався.

— Невидимець! — відповів Кас і метнувся до вікна. — Нам краще втекти звідси. Він б’ється як скажений. Як скажений!

Ще за мить містер Кас був уже в дворі.

— О небо! — згукнув пойнятий жахом містер Бантінг, не знаючи, на яку ступити.

Нараз він почув, як хтось одчайдушно вовтузиться в коридорі, і таки наважився. Вилізши з вікна, містер Бантінг поспіхом обсмикнув свій костюм і чкурнув містечком з тою швидкістю, на яку. тільки спроможні були його коротенькі ніжки.

Починаючи від моменту, коли Невидимець скрикнув від люті, а містер Бантінг дав знаменитого дропака через усе містечко, послідовний опис подій у Айпінзі стає неможливим. Невидимець, мабуть, хотів спершу проста прикрити відступ Марвела з книгами та пакунками. Але його й без того не дуже лагідну вдачу розпалив, здається, якийсь випадковий удар, і він став гамселити та перекидати всіх, щоб хоч на чомусь зігнати свій гнів.

Уявіть собі вулицю, повну людей, що тікають світ за очі, грюкання дверима й бійки за схованку. Уявіть собі, як увесь цей рейвах вплинув на несталу рівновагу дошки’на двох стільцях у старого Флетчера і які катастрофічні наслідки це мало. Уявіть собі налякане двійко молодят, захоплене розполохом на гойдалці… А потім увесь цей гамір ущух; вулиця в Айпінзі з усіма її прапорами та прапорцями спорожніла, якщо не рахувати розлюченого Невидимця, порозкидуваних кокосових горіхів, звалених парусинових ширм і розсипаного краму торговця солодощами. Скрізь грюкали зачинювані віконниці та засуви, і тільки де-не-де з куточка шибки визирало витріщене під злякано зведеною бровою око, що було єдиною ознакою присутності живої людини.

Невидимець короткий час розважався тим, що потрощив усі вікна в “Кареті й конях”, а потім шпуронув вуличного ліхтаря у вікно вітальні містера Грогрема. Мабуть, таки він же обірвав телеграфний дріт на Едердін, якраз за котеджем Гігінса на Едердінському шляху. Після того, завдяки своїм специфічним властивостям, він зник для тамтешніх людей, і відтоді в Айпінзі його більше не бачили й не чули. Він зник назавжди.

Але минуло мало не дві години, перш ніж хто наважився вийти на безлюдну айпінзьку вулицю.

Вже западали сутінки, і айпінгці почали полохливо позирати на руїни свого невдалого свята. У цей час за буковим гайком на шляху до Брембльгерста чвалав низенький, огрядний чоловік в убогому циліндрі. Він ніс три книги, перев’язані якоюсь еластичною стьожкою, і пакунок у синій скатертині. На багряному його обличчі лежав вираз жаху і втоми, і він, здавалося, страшенно поспішав. Супроводив цього чоловіка чийсь, тільки не його власний, голос, і раз по раз перехожий корчився від дотику невидимих рук.