Рэй Брэдбери - Марсіанська хроніка

Роман розвивається в двох напрямах — на Землі, в американській реальності, і на Марсі, де панують цілком незвичайні умови життя. Героям його дуже важко не тільки призвичаїтися до цих умов, а навіть і зрозуміти, усвідомити їх, бо це життя докорінно відрізняється від нашого, земного. У намаганнях зрозуміти марсіанське життя земляни гинуть; так закінчуються перші експедиції на Марс. Але люди наполегливі, вони надсилають нові й нові експедиції.

Втім, і цим новим експедиціям не щастить. Марсіани захищаються незвичайними засобами. Вони володіють телепатією, володіють чимсь, що можна назвати перевтіленням. Внаслідок цього землянам здається, що вони зустрічаються з людьми, яких вони вважали за мерців: земляни наче прибули в далеке минуле свого життя. Гинуть і вони.

Зрештою, прибулі з Землі поступово таки освоюють Марс. Дедалі більше землян прибуває на цю планету, їх кількість уже перевищує дев ’яносто тисяч. Але марсіани не знищені. Вони набрали іншої форми. Людина з Землі, зустрічаючись випадково з марсіанином, перебуває наче в іншій площині: вони не можуть торкнутися один одного, їхні руки проходять одна крізь одну, не відчуваючи дотику. Та й домовитися вони не можуть, бо говорять на різних мовах: марсіани не бачать того реального, що є у землян, а земляни, навпаки, вважають усі міста марсіан вимерлими. Так обидва народи й лишаються незрозумілими один для одного.

А люди все летять на Марс. Тепер це вже негри, величезна кількість негрів, що тікають од дискримінації. Вони зібрали гроші на подорож — і вирушають на. Марс. Цей епізод написаний із справжнім сатиричним гнівом. З гнівом написані і розділи про прибуття на Марс інспектора Бюро Громадської Моралі, в особі якого Рей Бредбері змальовує горезвісних чиновників Федерального Бюро Розслідувань, та епізод про людину, яка мріє тільки про те, щоб відкрити на Марсі ресторан з продажем гарячих сосисок, — адже на Землі розпочинається страшна війна, і на Марсі буде ще більше втікачів-землян.

І справді, Земля спалахує у велетенському вибуху. То була жахлива ядерна війна! Телеграми закликають людей, що живуть на Марсі, повернутися додому. І вони їдуть, а Марс знову лишається майже безлюдним. Проте на Землі триває війна, де гине майже все живе. Ті ж люди, що залишилися на Марсі, створюють найдосконаліші прилади, майже живих людей-роботів; але гине й усе це. Лишається тільки жменька людей, землян, що втекли з Землі після страшної війни. Ці люди вирішують жити новим життям, вільним від отрути земної цивілізації. Так закінчується роман Рея Бредбері, що називається “Марсіанська хроніка”, але з не меншим успіхом міг би називатися “Загибеллю земної цивілізації в її капіталістичній формі”.

Далеко не все наш читач сприйме в цьому творі. Насамперед, викликає рішуче заперечення та фаталістична приреченість, з якою Рей Бредбері описує вибух ядерної війни на Землі. За письменником виходить, що така війна неминуча, що їй не можна запобігти. Цілком ясно, що подібна концепція прямо запозичена з настанов теоретиків “холодної війни”, від яких автор не вміє відійти. Рей Бредбері не розуміє того, що народи світу можуть примусити капіталістичні уряди покласти край гонитві озброєнь, що миролюбні сили людства дедалі більше розгортають боротьбу за мирне співіснування народів і держав з різними устроями. Ця боротьба незаперечно має привести до перемоги сил миру над поборниками війни. Війна ні в якому разі не є неминучою і фаталістичною! На жаль, Рей Бредбері не усвідомлює цього основного положення марксистсько-ленінської науки.

Далі, нашим читачам будуть чужими деякі епізоди-оповідання Рея Бредбері з дуже й дуже відчутним нальотом примарної фантастики, що межує з містикою, всі оті описи дивних форм життя на Марсі з телепатією марсіан, їх здатністю перевтілюватися, з життям марсіан і землян в різних площинах. Усе це, на нашу думку, зразки того, як письменник, не шкодуючи фантазії, прагне описати життя Марса як зовсім невідповідне до земних норм. Не вдаючись до обгрунтування того, що він змальовує, Бредбері по суті лишається в цих епізодах на засадах ідеалістичного фантазування, цілком позбавленого наукових підстав, і тому, якщо не шкідливого, то принаймні призначеного лише для розваги читачів, для створення уявлень про щось потойбічне. Такі творчі засоби цілком не прийнятні для радянських читачів, що звикли вбачати в науковій фантастиці насамперед те, що обґрунтовується певними науковими припущеннями, хоч би й надзвичайно сміливими.