Микола Руденко - Чарівний бумеранг

Кожен громадянин Материка Свободи мав не менше чотирьох-п'яти професій. Одні будували космічні будинки-кораблі, інші працювали інженерами на заводах штучних страв і фабриках одягу. Фабрик, заводів, електростанцій було дуже багато, всі вони містилися у надрах. І хоч там теж господарював електронний мозок, але пильне людське око завжди було потрібне. В кожної людини робота забирала лише десяту частину доби. Цього вистачало, щоб суспільство забезпечувало себе всім необхідним, збільшувало промислову потужність, устеляло крижані простори океанів теплоізоляційними матеріалами і споруджувало на них житлові квартали.

— Що ж роблять люди у вільний час? — допитувався Микола. — Його так багато…

Ело-перший показав гостям один із численних палаців мистецтва. Він містився в надрах крижаного океану. Тисячі майстерень, де працювали скульптори і художники, мали пластмасові стіни і стелі, а величезний зал, де виставлялися їхні роботи, скидався на ту площу-станцію, якою починався великий континентальний тунель. Це була синя крижана сфера, що переливалася райдужними відблисками, полум'яніла над головою мільярдами голубих зірок. Велике кришталеве царство — царство краси і творчості!

Палац вміщував десятки тисяч людей. Люди оглядали картини і скульптури, сперечалися про їхні вади й достоїнства, розводили цілі дискусії, в які втягувались і художники, і глядачі. У мистецтві розвивалося багато різних шкіл і напрямків, кожна з них доводила, що художня істина належить саме їй, тож дискусії були неминучі. Але жоден з художників не вважав свою творчість єдиною професією — так само, як Ело-перший, що теж мав тут свою майстерню.

Серед художніх творів були зрозумілі й незрозумілі, такі, що викликали захоплення гостей, і такі, що лишали їх байдужими. І тут немає нічого дивного: в кожної людини власний досвід, не схожий на досвід інших. А смаки, як відомо, виникають з життєвого досвіду, обумовлюються саме ним. Те, що виходить за межі досвіду, не може ні збуджувати, ні хвилювати…

Гості й не помітили, як теж утрутилися в дискусію — кричали, аплодували, сміялися… Гашо спитав у Ело-першого:

— У вас багато хорошого… Але чимало такого, що… Просто дивно! Навіщо ви дозволяєте?..

— Хіба в природі що складається із одного полюса? — відповів Ело-перший. — Без взаємодії протилежних полюсів — ані життя, ані розвитку…

— Безсмертний забороняє все, що йому не подобається, — сказала Лоча. — Всі художники змушені малювати так, щоб догодити йому. Того, хто не вміє догоджати, оголошують єретиком…

Гості незабаром переконалися, що хороших картин і скульптур значно більше, ніж тих, що викликали невдоволення. Довго вони стояли біля постаті молодої фаетонки, вирубаної із великої крижаної брили. Фаетонка дивилася в небо, шукаючи там крихітний світлячок — може, корабель, а може, планету, — що посилав їй ледь помітні промінці — все, що лишилося від її милого…

Миколі здалося, що то Лоча, яка виглядає його з далекої Землі, — і серце стиснулось від страху: раптом оця прекрасна постать колись розтане?..

Ело-перший його заспокоїв:

— Вона вкрита непомітною плівкою, що вберігає її від тепла. Вона вічна…

Один тільки Гашо, дивлячись на твори мистецтва, здавалось, думав не про них, а про щось інше. Що саме він думав, стало зрозуміло з його запитання, з яким він, після тривалого мовчання, звернувся до Ело-першого.

— Навіщо ж ти будував нам електростанцію? Ти не повинен був цього робити.

— Не розумію, — розгублено стенув плечима Ело-перший. — Хіба ви хочете вічно жити під гнітом Єдиного?

Гашо знову помовчав, у його очах боролися якісь неспокійні думки. Потім задумливо сказав:

— Якщо нам удасться повалити Безсмертного, зостанеться один полюс… Як же тоді? Ти ж сказав — ні життя, ні розвитку…

Ело-перший засміявся.

— Он воно що!.. Ти помиляєшся, Гашо. Держава Безсмертного і є сумний взірець панування одного суспільного полюса. Та навіть у межах цього полюса хіба хто-небудь може сперечатися з Безсмертним? Це наочний приклад, коли взаємодія полюсів, яка породжує напругу думки, цілком зруйнована. Ось чому там давно припинився будь-який розвиток… Як бачиш, цей приклад не заперечує, а стверджує думку…

В одному з парків гості довго стояли, дивлячись, як юнаки і дівчата грали в якусь незвичайну гру. Зодягнені в гравітаційні, майже непомітні костюми, вони вільно плавали в атмосфері. Так само вільно плавала серед них велика модель планети. Молодь, розбившись на дві групи, уперто боролася за оволодіння цією планетою.