— Чому я змушений був зробити екскурс у надра філософії?..
Тому, що поза розумінням глибинних якостей Субстанції не можна починати розмову про життя на Юпітері.
Раса біловолосих не має жодного уявлення про зоряне небо. А люди, що живуть у містах — люди «другого поверху», — виховані в атмосфері обожнення Єдиного Безсмертного. Коли мозок обростав роговиною фанатизму, він нічого не ставить під сумнів. Скажи такій людині, що сонце не має жодного значення, що його дія не перевершує дії кишенькового ліхтарика, людина в це повірить. Для неї стане сонцем той, від кого залежить її особистий добробут. Такій людині байдуже до справжнього сонця, навіть до галактики, бо світила нездатні нагороджувати брязкальцями, якими люблять прикрашатися люди «другого поверху». І так само нездатні відбирати оті нагороди. Та досить Єдиному ворухнути пальцем — і вчорашній радник піде місити товстобоких дагу. Через півоберту про нього забудуть…
Людський мозок влаштований так, що у вірі своїй він покладається на звичну з дитинства наочність. Треба з дитячого віку прищеплювати йому сумнів у всеосяжності отієї наочності, треба щодня казати, що наше бачення світу засноване лише на властивостях видимого світла, що це всього тільки одна сьома світу — тільки один його вимір! — а шість вимірів лишаються поза відчуттями, поза нашим баченням, — і лише тоді можна досягнути якогось успіху…
Люди «другого поверху» в час протистоянь милуються Юпітером і кільцем Сатурна. Поети протягом віків оспівували їхню красу. Ці небесні тіла стали для фаетонців такі звичні, як згодом для землян стане звичний Місяць.
Як гірко, що світ для людського мозку стає звичний! Саме це породжує косність. Найбільшу здатність до пізнання має дитячий мозок. Для нього — все нове, все незвичне. І якби людина вміла зберігати до старості оту здатність, людський прогрес був би схожий на вибух…
Я добре знав Шако. Ми дружили іще в дитинстві. І вже тоді у наших польотах над планетою молодий Шако завжди летів у напрямі Юпітера.
Якщо планети — це діти Сонця, то Юпітер — його старший син, права рука батька. А Сатурн — ліва рука…
Роботу, яку виконують ці титани на сонячній ниві Життя, навіть наближено не можна порівнювати з тим, на що здатні планети внутрішнього кола. Юпітер обертається значно швидше, ніж Земля: одна земна доба становить дві з половиною доби для Юпітера. Той, хто хоч трохи знайомий з законами механіки, відразу ж мусить подумати про могутні відцентрові сили на цій велетенській планеті.
Тілесне — це тільки поверхнева оболонка Субстанції.
Кожна частка атома веде у власну безконечність. І те, що тілесне для нас, для дрібнішого організму (скажімо, для нашого власного гена), сприймається як безтілесний простір…
Ми судимо про тілесне чи безтілесне не на підставі наших знань про закони Субстанції, а лише на підставі наших відчуттів.
А програму відчуттів знов-таки задає нам Субстанція. І для кожного виміру світу — своя програма… Саме через те ми й не бачимо інших вимірів…
Риби, скажімо, не відчувають воду як щось тілесне. А для нас вода — один із земних мінералів. Ми не відчуваємо атмосферу як тіло. Але ж ми знаємо, що атмосфера — це продовження тіла самої планети.
Сонце ми бачимо як невеликий диск. Насправді ми живемо у глибинах Сонця, у його силових полях. І сонячний вітер наскрізь пронизує наші тіла. Для нього ми — безтілесні…
Та хіба матерія відчуває себе лише там, де ми живемо? Саме на цьому безглуздому припущенні заснований антропоцентризм. І фаетоноцентризм. І, можливо, колись виникне геоцентризм…
Вони — а не щось інше! — стають убивцями планет. Бо тиранія завжди народжується із антропоцентризму. Із самообожнення, що приходить разом з владою…
Матерія відчуває себе всюди. Мислення виникає із відчуттів. Бо все, що мислить, якось себе мислить. Мислити можна тільки в образах, тобто в ідеях. Образи народжуються у відчуттях. А програму відчуттів задає Субстанція, тобто матерія…
Шако був не лише великий інженер, але й великий філософ. Знання до нього приходили стихійно, його мозок мовби одержував їх безпосередньо із глибин Субстанції…
Багато з того, про що я тобі розповідаю, я засвоїв від Шако іще в молодості.
Я й досі пам'ятаю один із наших польотів над крижаним Фаетоном. Небо напрочуд було прозоре. Юпітер сяяв перед нами у всій своїй могутній красі. Це було велике протистояння. Ми бачили смуги і червоні плями на його поверхні, вони пересувалися нерівномірно: одні — швидше, другі — повільніше.
Читать дальше