Микола Руденко - Чарівний бумеранг

В 1781 році, користуючись цим правилом, В. Гершель відкрив нову планету — Уран. Відтоді правило Тіціуса-Боде було взято на озброєння астрономії.

Але вчених щораз більше й більше вражала загадка: чому немає на своєму місці планети, яку двісті років тому шукав Кеплер і яка, згідно з правилом Тіціуса-Боде, має бути віддалена од Сонця на 2,8 астрономічних одиниць? Або ця планета надто маленька, і її не можна було помітити в тодішні телескопи, або правило не є правилом.

Небо розбили на квадрати, обсерваторії всього світу націлили на нього свої телескопи. Почалися вперті розшуки. Але й це не допомогло: планета зникла. Між Юпітером і Марсом зяяла та ж таки порожнеча, що не піддавалась поясненню.

Та ось, коли астрономи дістали в своє розпорядження потужніші телескопи, 1 січня 1801 року в Палермо директор обсерваторії Піацці помітив у нічному небі маленьке світило. Воно не втішило його. Про те, що це нова планета, не могло бути й мови — надто мізерні були його розміри. І все ж світило помітно рухалось, отже, до зірок не належало. Гадаючи, що це комета, Піацці спостерігав її півтора місяця. Але через хворобу припинив ці спостереження, і загадкова гостя сховалася від людських очей.

Рівно через рік — 1 січня 1802 року — німецький астроном Ольберс, якого заздалегідь попередив Піацці, спираючись на обчислення тоді ще молодого Гаусса, знову розшукав її у нічному небі. І дивна річ — це невеличке світило, назване Церерою, перебувало в тому самому місці, де, згідно з правилом Тіціуса-Боде, мала бути загибла планета: велика піввісь Церери дорівнювала 2,8 астрономічним одиницям. Порожнеча була заповнена, і, здавалося, гармонія в будові Сонячної системи відновлена.

Але вчених непокоїла думка: що ж це за небесне тіло? Своїми розмірами воно аж ніяк не схоже на всі відомі планети. Виявилося, що Церера в чотири рази менша за Місяць і в шість з чимось разів менша за Ганімеда — одного з відкритих Галілеєм супутників Юпітера. Ні, радість передчасна: Цереру не можна віднести до класу планет. Пошуки не припинялись.

Найупертіший серед своїх колег, Ольберс знову взявся до роботи. Але все, що він відкривав протягом наступних п'яти років, його незмінно розчаровувало. Найближчі сусідки Церери — Паллада, Веста й відкрита Гардінгом Юнона — виявилися ще менші, ніж вона. Небесного тіла, яке можна було б назвати планетою в повному розумінні цього глова, не було й близько. І не могло бути — його б відкрив іще Кеплер…

Проте Ольберс не припиняв спостережень за орбітами відкритих ним небесних тіл, які дістали назву малих планет. Незабаром він був нагороджений за свою наполегливість. Ольберс помітив, що орбіти малих планет перетинаються в одній точці — в тому ж місці, де мала перебувати гадана планета. Точка перетину цілком відповідала правилу Тіціуса-Боде.

Відкриття не могло не вразити Ольберса. Лишався єдино можливий висновок: планету було розірвано якимись невідомими силами, а «малі планети» — її осколки. Рухаючись по своїх штучних орбітах, що створилися внаслідок вибуху, осколки незмінно повертаються до місця загибелі планети, як скорботні сини приходять на могилу матері.

Це була дуже смілива гіпотеза. Вона грунтувалася не стільки на доказах, скільки на інтуїції: тоді ще ніхто не знав, якої форми були малі планети — кулястої чи осколочної?

Протягом цілого століття астрономи вважали висновок Ольберса надто фантастичним, їм здавалося неймовірним, що в природі існують титанічні сили, здатні вчинити подібне руйнування. А інтуїція… Ні, вона не може бути достатнім аргументом!..

Удосконалювались телескопи, збільшувалося число відкриттів малих планет. І якщо раніше коханим дарували обручки чи сережки, тепер почали дарувати цілі планети!.. Справді, серед малих планет ми зустрінемо і Ларису, і Любу, і Ліду, і Риту, і Марину… При цьому відкривача не турбувало те, що ім'я коханої він намагається увічнити на рештках трагічно загиблого світу…

Декому з астрономів ще й досі важко повернутись до висновку Ольберса, але більшість змушена погодитись: малі планети — це тільки уламки, що лишилися після велетенської катастрофи. Не погодитись неможливо: через сто років після відкриття Церери зрештою вдалося відповісти на питання, яке всіх хвилювало, — про геометричну форму малих планет: вони мали яскраво виражену осколочну форму!..

Тепер налічується понад 3500 малих планет. Це, звичайно, тільки те, що дозволяють побачити найпотужніші телескопи. Розміри малих планет сягають від одного до кількох сотень кілометрів у поперечнику. Найбільша серед них Церера…