Микола Руденко - Чарівний бумеранг

Оте «але» було найстрашніше, бо ніхто й ніколи не перевіряв на практиці, як саме вибухають галактики. Проте фаетонці знали, що галактики чомусь вибухають…

Минули тижні, місяці, поки земну кулю потряс циклопічний вибух. Шаленіли такі урагани, що столітні дерева виривало з корінням і носило в небі, мов легкі пір'їни. Земна кора хиталася під ногами, наче корабельна палуба під час шторму. А незабаром прийшла вода. То була велетенська хвиля, яка насувалася суцільною стіною мало не до самих хмар. Вона перекочувалася через острови, затоплювала материки, винищувала все чисто на своєму шляху. Десятки вулканів, які спокійно собі дрімали, тепер прокинулись і довершували те, чого не встиг зробити вибух першого в Сонячній системі астероїда — велетенського уламка зруйнованої планети.

Рагуші підняв ракету в небо і своєчасно попередив про небезпеку. Ечука встиг вивести своїх землян із долини, де над річкою містилася його колонія.

Кілька сотень земних людей — мисливці, жінки й діти — на чолі з трьома фаетонцями стояли на високій горі, дивлячись, як скаламучена вода пожирає широку долину, що була їхньою колискою. Лише тепер вони повністю оцінили мудрість Ечуки, який навчив їх добувати вогонь за всяких умов. Лихі урагани, викликані космічним вибухом, перемішували земну атмосферу, приносили з полюсів холод і сніг навіть сюди — у тропіки. Що міг тепер дати Ечука цим людям? У нього не було нічогісінько, окрім скафандра.

Він не думав про себе, коли рятував перших землян. Киснева установка зосталася там, у долині. Чи вдасться її відшукати після повені? Кисню лишилося на дві-три доби. Рагуші своїми запасами може продовжити цей строк до місяця. А потім?..

Від ураганів ховались у печерах. Тут горіли вогнища, біля яких грілися діти. Ечука-батько й Микола, подбавши про своїх землян, пішли в ракету до Рагуші. Вона стояла серед високих скель у затишку.

Настав вечір, зійшов Місяць. Він був сьогодні великий, червономідяний, мов шкіра кмітливого Чахо. Його видимий диск стояв серед прозорої стіни ракети так близько, що навіть неозброєним оком можна було розгледіти добре знайомі рівнини і гірські хребти.

Раптом Микола помітив на поверхні Місяця яскравий спалах. Через кілька хвилин спалах повторився в іншому місці.

— Рельєфний запис космічної трагедії, — сказав батько. — Уламки Фаетона згодом так подовбають цю нещасну планетку, що її не можна буде впізнати.

— Які ж це титанічні уламки! — вигукнув Рагуші.

— Менші, ніж упав на Землю. Найбільші приймає на себе земна куля, бо її гравітаційне поле незмірно більше. Але нас захищає атмосфера, якої немає на Місяці. Доки якась брила долітає до нас, від неї лишається тільки огарок. Проте цей огарок може бути дуже великий.

Усі по черзі підходили до приладів, дивилися на Місяць. Там, де падали метеорити, створювалися велетенські воронки. Недалеко від краю місячного диска — в його правій половині — виникла така глибока воронка, що вибухом вихлюпнуло розпечену магму і розкидало на сотні кілометрів довкола. Магма застигала не одразу — на освітленій частині Місяця дуже висока температура. Її виплеск скидався на такі великі промені, мов хтось намагався на місячній поверхні створити рельєфне зображення Сонця.

— Отой промінь, — показав Рагуші, — сягає на триста ша завдовжки.

— На Місяці, — пояснив батько, — кожна частка речовини важить ушестеро менше, ніж на Землі.

Згодом земну кулю потряс іще страшніший вибух. Уламки Фаетона поки що не знайшли своїх постійних орбіт. Вони, безладно блукаючи у Сонячній системі, входили в зони гравітації інших планет і падали на їхню поверхню. Атмосфера планет поглинала частину їхньої маси, але не могла поглинути всю. Планети стрясалися від страшних вибухів, але поки що трималися на власних орбітах. Ні Рагуші, ні Ечука, сидячи біля приладів, не помітили відхилення в орбітах Марса і Юпітера.

В зоні, де вибухнув Фаетон, плавала величезна кількість космічного пилу та мільйони більших і менших уламків. Рагуші та Ечуку трохи заспокоювало те, що серед уламків не було велетня, який міг би викликати вибух іншої планети, — надто могутніми виявились ядерні сили в надрах Фаетона!

— Невже космічні міста також загинули? — запитав космонавт.

— Ті, що групувались навколо Фаетона, напевне загинули. Може, деякі кораблі були в цей час біля Марса…

Микола спершу дивувався, де бралася в них стійкість тверезо зважувати все, що сталося. Ніхто з них більше не турбувався про своє життя. Воно стало таке неприродне, як життя рослини, що потрапила на іншу планету. З неї може осипатись пилок, запліднивши собою чужі, незнайомі квіти, але сама вона неодмінно загине.