Александр Полищук - Помилка Олексія Алексєєва

Я затамував подих.

— Це було восьмого березня, восьмого березня, восьмого березня! Еге ж, було свято…

“Марево, — розмірковував я, — марево… Але звідки йому взятися холодного весняного ранку? Хіба тут Сахара? Чи тропіки? Найбільше це видиво нагадує горішній міраж полярних районів, але йому також тут не місце. Восьмого березня, каже Таня… Можливо, що й раніше, адже це вона вперше побачила “море на небі” восьмого березня, а може, воно вже з’являлось, та ніхто його не помічав…

Признатися, я чекав, що Тетяна назве зовсім іншу дату. Я чекав, що вона назве двадцять восьме березня, бо саме двадцять восьмого березня сталася катастрофа в лабораторії Алексєєва. “Коли вже на те пішло, — гадав я, — можливо, між цими двома подіями є якийсь зв’язок”. Але Тетяні я вірив, вона мала дуже чіпку пам’ять і дуже добре розвинену спостережливість.

У “Таврії” моя розповідь справила враження. Спершу мені задавали каверзні запитання, потім хтось сказав, що я збираюсь розіграти все товариство, та я був дуже серйозний, і на ранок біля молу зібралася велика група “спостерігачів”. Заспані, недовірливі, розпатлані, мої колеги дуже нагадували сердитих і невдоволених птахів. Та коли видиво з’явилося, всі завмерли і мов зачаровані дивилися вгору. А попереду, на самому березі, стояла надміру серйозна Таня й простягала худенькі рученята до свого чудесного і чарівного “моря на небі”.

Дослідницька гарячка охопила всіх, хто був того ранку на березі, хто вдивлявся в небо наступного світанку, бо таємниче марево знову з’явилося точно в той самий час. Це дивувало. Міраж, з’являючись о п’ятій ранку і зникаючи через півтори-дві хвилини, залежно від хмарності, вказував на якусь таємничу закономірність, на щось надзвичайно важливе. Ніхто не висловлював думки про те, що появу марева І діяльність лабораторії Алексєєва можна якось співставити між собою. Та про це думали всі. І це співставлення, безумовно, вважали за можливе в Академії наук, бо всі наші замовлення на прилади й обладнання для дослідження марева негайно й щедро задовольняли.

І в тихий порт, що правив за пристановисько лише кораблям прикордонної охорони або рибальським суднам, потяглися водою, повітрям, закушпеленими степовими шляхами потоки найрізноманітніших вантажів.

Руїни на той час було прибрано, і на асфальтованому подвір’ї Інституту зірок сновигали незграбні автонавантажувачі, зняті з сусідніх елеваторів. Порт передав три крани, щоб розвантажувати особливо важкі пристрої; терміново було прокладено додатковий кабель, бо передбачалось використати апарати, яким потрібен був струм великої напруги.

У прозору синяву ранкового неба потяглися невидимі щупальця сучасної науки. Потужні радарні установки поверталися вслід за маревом, яке й далі регулярно з’являлося, але щоразу мерехтливі екрани осцилоскопів ніяк не реагували на таємниче явище. Тільки за грандіозних підсилень вдалося виявити незначне відбиття радіопроменя на висоті дві тисячі кілометрів.

Незабаром було закінчено монтаж надпотужної ультразвукової сирени з параболічним віддзеркалювачем. Просто неба розмістилися громохкі поршневі компресори, що напомповували повітря в товстостінний ресивер. Понад п’ятнадцять годин безперервної роботи йшло на те, щоб створювати необхідний запас повітря, який сирена витрачала за п’ять-шість хвилин. Підняті в небо на кулях-зондах акустичні пристрої вловили й передали на землю відбитий ультразвуковий сигнал.

Результати були невтішні. На висоті двох кілометрів з’являлися шари повітря небувало високої температури. Ці розріджені шари, наче ввігнуті дзеркала, відбивали далекі береги, кораблі або рибальські човни, що пливли по морю. “Це звичайнісінький міраж, — вигукнув один з метеорологів, які брали участь у дослідженні, — звичайнісінький!” — “Але, — заперечили йому, — це мало про що говорить! Якщо це звичайний міраж, то чому шари віддзеркалення лежать так високо, чому його видно в один і той же час, чому його не викривлюють потоки нагрітих і холодних повітряних мас і чому, нарешті, цей міраж, якщо тільки це міраж, супроводиться відбиттям радіопроменя?”

Ми завжди мали таке відчуття, що міраж, з’явившись на заході, проходить на схід і там, на сході, його теж можна бачити. Це відчуття було таке повне, таке очевидне, що ми дуже здивувалися, дізнавшись: у морі, вже на відстані ста кілометрів від берега, його не можна було спостерігати.